12.4.2. Економічна оцінка екологічних збитків від забруднення

Поняття «шкода природному середовищу» включає в себе прямий і непрямий збиток. Збиток — вираження в грошовій формі результатів шкідливого впливу на навколишнє середовище. Нині існує розширене розуміння шкоди навколишньому природному середовищу та природним ресурсам, під яким розуміється грошова оцінка всіх негативних наслідків заподіяного забруднення навколишнього середовища та псування природних ресурсів. Під шкодою розуміються несприятливі для суб’єкта цивільного права майнові чи немайнові наслідки, що виникли в результаті пошкодження або знищення належного йому майна, а також у результаті заподіяння каліцтва або смерті громадянину (фізичній особі). Шкоди навколишньому природному середовищу з точки зору наслідків можна розділити на шкоду економічну та шкоду екологічну. Економічна шкода заподіюється економічним інтересам природокористувача. Вона може виражатися втратою товарної продукції природи, упущеною вигодою, вимушеними витратами на відновлення майна та порушеного стану природного середовища. Екологічна шкода порушує екологічні інтереси суспільства у здоровому, сприятливому для життя навколишньому середовищі.

Матеріальним об’єктом заподіяння шкоди є якість навколишнього середовища, стан його екологічних систем, обмінні процеси, які протікають у біосфері. Шкода природному середовищу заподіюється як у результаті правомірної (тобто дозволеної державою) діяльності, так і внаслідок порушення природоохоронного законодавства (екологічного правопорушення). Відповідно до цього відповідальність суб’єкта, який заподіяв шкоду, може бути еколого-економічною чи еколого-правовою. Еколого­економічна відповідальність — відповідальність за правомірну, дозволену, вчинену з об’єктивних обставин шкоду. Вона настає за самим фактом заподіяння шкоди, незалежно від вини у діях суб’єкта, який заподіяв шкоду. Еколого­правова відповідальність настає у випадку порушення природоохоронного законодавства. Її підставою є факт вчинення екологічної шкоди, а не факт виникнення шкоди. Екологічна шкода виражається у розриві природних зв’язків у природі. Неможливо виразити в грошовому еквіваленті збиток, заподіяний навколишньому середовищу (непоправна шкода), а відшкодування шкоди в натурі можливе лише часткове, тобто таке відшкодування носить умовний характер, оскільки об’єкти природи не мають вартості (відносно заподіяної шкоди). У грошовій сумі оцінюється лише те, що, як правило, не можна відшкодувати в натурі (фактичне відшкодування шкоди).

Види об’єктів екологічної шкоди:

• антропогенний — шкода навколишньому середовищу; • фізіологічний — шкода здоров’ю людини;

• генетичний — шкода майбутнім поколінням людства.

Шкода, завдана навколишньому середовищу, оцінюється на основі фактично встановленого, інструментально виміряного та документально підтвердженого негативного впливу на навколишнє середовище.

Величина компенсації збитку, що наноситься негативним впливом на навколишнє середовище, визначається як сума збитків, завданих різним природним ресурсам, але може бути визначена і за одним із них. Визначення розмірів збитків здійснюється на підставі діючої нормативно-методичної документації, кадастрової оцінки природних ресурсів, а також такс для обчислення розміру відшкодування шкоди рослинному та тваринному світу. Відшкодування шкоди потерпілій стороні може здійснюватися в натуральній і вартісних формах за рахунок власних коштів винуватця або коштів страхових організацій, які здійснюють екологічне страхування. При відшкодуванні застосовують такі основні принципи:

принцип повного відшкодування — загальний обов’язок

порушника відшкодувати заподіяний збиток; принцип відповідальності юридичних осіб і громадян; принцип солідарної відповідальності за спільно заподіяні

шкоди.