Розділ 13 збереження природного середовища

13.1. Головні напрямки збереження природного середовища

Основна ідея. Головні напрямки збереження природного середовища України — охорона біорізноманіття, створення системи заповідних об’єктів, рекультивація, ремедіація та заповідання відпрацьованих земель і об’єднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду в національну екомережу.

Смислові сполучення. Біорізноманіття — система заповідних об’єктів (у тому числі на основі рекультивації порушених гірничохімічним виробництвом земель) — національна екомережа.

Ключові терміни. Біорізноманіття, ландшафтне різноманіття, екосистема, об’єкти природно-заповідного фонду, природний заповідник, біосферний заповідник, національний природний парк, регіональний ландшафтний парк, заказник, пам’ятка природи, заповідне урочище, рекультивація

61

(гірничотехнічна, біологічна), ремедіація, терикони, національна екомережа.

Мета — охарактеризувати основні напрямки збереження природного середовища України, взаємозв’язок між ними та перспективи розвитку природоохоронних заходів для збереження та відновлення довкілля України.

13.1.1. Сучасний стан біологічного та ландшафтного різноманіття України

Займаючи менше 6 % площі Європи, Україна володіє близько 35 % її біорізноманіття. Біорізноманіття України нараховує понад 70 тисяч видів, з них флора — понад 27 тисяч, фауна — понад 45 тисяч видів. Однак протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України.

Україна розташована на перетині міграційних шляхів багатьох видів фауни, через її територію проходять два основних глобальних маршрути міграції диких птахів, а деякі місця гніздування мають міжнародне значення. Більше 100 видів перелітних птахів охороняються відповідно до міжнародних зобов’язань.

До складу природно-заповідного фонду України входять понад 7608 територій та об’єктів загальною площею 3,2 млн га (5,4 % загальної площі країни) та 0,4 млн га у межах акваторії Чорного моря. Частка природно-заповідних територій в Україні недостатня. Вона залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де площі, зайняті під природнозаповідні території, становлять у середньому 15 %.

Екстенсивний розвиток сільського господарства призвів до значного зменшення ландшафтного різноманіття. Понад 40 % площі України в минулому були зайняті степовими ландшафтами. На сьогодні їх залишилося близько 3 %. На цих територіях зосереджено 30 % усіх видів флори та фауни, занесених до Червоної книги України.

За роки незалежності площа природно-заповідного фонду України збільшилася удвічі, але в окремих випадках об’єкти природно-заповідного фонду перебувають в управлінні центральних органів виконавчої влади, для яких природно-заповідна справа не є пріоритетом діяльності.

Основними загрозами біорізноманіттю є діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни, катастрофічне зменшення площі територій водно-болотних угідь, степових екосистем, природних лісів. Знищення навколишнього природного середовища відбувається внаслідок розорювання земель, вирубування лісів

із подальшою зміною цільового призначення земель, осушення або обводнення територій, промислового, житлового та дачного будівництва тощо. Поширення неаборигенних видів у природних екосистемах викликає значний дисбаланс у біоценозах. Управління збереженням біорізноманіття прісноводних і морських екосистем розвивається не так швидко, як для екосистем суші, що негативно впливає на обсяг рибних запасів і середовища перебування водних живих ресурсів.

Із метою припинення процесів погіршення стану природного середовища необхідно збільшувати площі земель екомережі, що є стратегічним завданням у досягненні екологічної збалансованості території України. Збільшення площі національної екомережі має насамперед відбуватися в результаті розширення існуючих та створення нових об’єктів природнозаповідного фонду.

Завдання щодо охорони біорізноманіття не вирішується під час приватизації земель, підготовки та виконання програм галузевого, регіонального та місцевого розвитку. Відсутність закріплених на місцевості в установленому законом порядку меж об’єктів природно-заповідного фонду призводить до порушення вимог заповідного режиму. Повільними є темпи встановлення у натурі (на місцевості) прибережних захисних смуг уздовж морів, річок і навколо водойм, які виконують роль екологічних коридорів.