7.2.3. Прісноводні біоми

Лентичні (стоячі) води. Калюжі, стариці, природні та штучні ставки, озера та водосховища. Умови життя визначаються у першу чергу глибиною (та освітленістю) і кількістю біогенів. Обмін біогенами та газами між поверхнею і глибиною часто утруднений.

Лотичні (текучі) води. Струмки, потоки та річки. Умови залежать від швидкості течії. Здатні переміщувати значні кількості води та інших неорганічних і органічних речовин, тісно пов’язані з навколишніми наземними екосистемами.

Болота. Специфічні біоми, які по суті не є водоймами. Мають велику кількість органіки, розкладання якої уповільнюється внаслідок нестачі у воді кисню; в основному характерні для помірного та помірно холодного клімату.

7.2.4. Морські біоми

Пелагіаль. Відкритий океан і морські глибини далеко від узбережжя. Продуценти (у першу чергу фітопланктон) зосереджені у відносно тонкому приповерхневому шарі води, куди легко проникає світло. Характерне безперервне опускання біогенів від поверхні на глибину.

Континентальний шельф. Прибережна зона морів і океанів, що сягає приблизно глибини 200 м. Багата видами та різноманітними морськими угрупованнями. Найрізноманітніші екосистеми характерні для коралових рифів, що також відносяться до континентального шельфу. «Гарячі плями» різноманіття характерні і для великих глибин, наприклад для місць виходу в морську воду вулканічних газів («чорні курці» та інші феномени).

Зони апвелінгу. Відносно невеликі за площею зони океану, де відбувається підйом на поверхню глибинних вод, збагачених біогенами. Здійснюють винятковий вплив на продуктивність усього океану в цілому.

Естуарії. Зони змішування річкових і морських вод, що утворюються в морях навпроти гирл великих річок. Характеризуються значною кількістю органіки, яку виносять у моря річки, та постійними коливаннями солоності.

7.3. Лісові екосистеми

7.3.1. Загальні риси лісів

Ліс — одна з ключових найпотужніших екосистем на планеті, яка забезпечує фіксацію, багаторічне депонування та подальше перетворення сонячної енергії, кругообіг речовин і складових елементів таким чином, що формується відповідний баланс у планетарному масштабі. Загальна площа лісів становить 48,5 млн км² (9,5 % площі поверхні планети), а запас їх біомаси — 1650 млрд тонн (89,6 % біомаси земної кулі). Це свідчить про те, що ліси — той глобальний чинник, який визначає геологічну роль біоти у функціонуванні біосфери, характер її стабільності та еволюції. Функціонування лісових екосистем сприяє перерозподілу атмосферної вологи, регуляції підземного та надземного стоку, акумуляції ґрунту та поживних речовин у ньому, протидіє процесам ерозії. Лісові екосистеми забезпечують живлення потужного блоку консументів — лісових тварин, а також розвиток людського суспільства. Протягом тривалого часу ліс був основним джерелом палива, будівельних матеріалів, меблів, паперу тощо. Тепер його функції не менш значимі. Ліси мають

важливе санітарно-гігієнічне, бальнеологічне, рекреаційне значення.

На земній кулі ліси представлені великим різноманіттям біоценозів, які характеризуються різною структурою. Неодмінний атрибут лісів — наявність ярусу дерев (фанерофітів), який може сягати висоти від декількох до 50 м, має різний ступінь зімкнутості (0,1—1,0), диференціацію на яруси. Деревостани можуть бути представлені одним видом (монодомінанти) або бути настільки різноманітними, що на кожній ділянці трапляються сотні видів дерев, тому дерева одного виду ніколи не ростимуть поруч. Стовбури та крони дерев — оселище для різноманітних типів ліан, птахів, звірів, комах. У тропіках на стовбурах у тріщинах кори накопичується велика кількість поживних речових — субстрат для поселення епіфітів, серед яких багато високоспеціалізованих видів орхідних, бромелієвих, папоротеподібних. У помірній зоні стовбури дерев заселяються мохами та лишайниками. Листя одних дерев функціонує круглий рік, інших — певний сезон, що зумовлено нестачею опадів чи зниженням зимових температур. У результаті листопаду формується опад, що має важливе значення для існування консументів і ґрунтотвірних процесів. Коренева система дерев має не лише різну глибину, а й різну структуру, тому функції її різноманітніші, ніж у трав.

Усе це свідчить, що лісові екосистеми, попри, можливо, бідніший флористичний склад угруповань, характеризуються значно більшим екологічним гіперпростором, що представлений великою кількістю різноманітних типів еконіш, які не притаманні трав’янистим біоценозам.