12.3.3. Оцінка впливу на довкілля за допомогою екологічного ризику

Екологічний ризик — імовірність спричинення стресором шкоди життю або здоров’ю людини, навколишньому середовищу, життю або здоров’ю тварин і рослин з урахуванням тяжкості цієї шкоди. Виходячи з наведеного визначення, математично значення екологічного ризику можна відобразити за допомогою рівняння:

R = P · РC,

де R — значення ризику, P — значення ймовірності впливу стресора, РC — значення ймовірності настання певних наслідків (захворювання, смерть або загибель).

Знаючи величину ризику та порівнюючи її з якоюсь певною величиною (прийнятний або допустимий ризик), можна зробити висновок про рівень небезпеки планованої (експлуатаційної) діяльності. Тут під терміном «прийнятний ризик» будемо розуміти ту величину ризику, з якою суспільство погоджується, враховуючи положення, що абсолютної безпеки

досягти неможливо, виходячи з економічних, технічних, етнічних та інших умов (концепція ненульового ризику).

Очевидно, що за умови перевищення прийнятного ризику необхідно застосувати якісь заходи, які б зменшили небезпеку впливу стресора до допустимого рівня. Для прийняття відповідних рішень проводиться аналіз ризику. Аналіз ризику включає три складові частини.

1. Оцінка ризику. На цьому етапі аналізується дія стресора на предмет виявлення можливих небезпек та причин їх виникнення. Оцінюється ступінь впливу небезпек на людину або довкілля. Оцінюється імовірність впливу. Наводиться якісна або кількісна характеристика ризику. Звичайно оцінка екологічного ризику складається з трьох стадій.

Перша стадія: формулювання проблеми. Це процес визначення можливого впливу стресора на людину та довкілля. Цей крок критичний — він забезпечує основу оцінки екологічного ризику. Формулювання проблеми містить три важливі складові: визначення об’єктів впливу, побудова концептуальної моделі або моделей дослідження впливу і план аналізу впливу. Для визначення об’єктів впливу екосистему розчленовують на дрібніші складові: види, функціональні групи, угруповання, середовище проживання тощо. Для кожної складової визначають важливість (необхідність) захисту та визначення ступеня ризику. Концептуальна модель або моделі повинні встановлювати ключові причинні зв’язки між стресорами та об’єктами впливу, які мають бути задіяні для оцінки ризику. Побудова правильної моделі надзвичайно важлива: якщо важливі зв’язки пропущені або неправильно інтерпретовані — можна отримати абсолютно невірну характеристику справжнього ризику. План аналізу впливу визначає шляхи та взаємозв’язки, які будуть досліджуватися для оцінки ризику. Тут же визначаються необхідні дані, аналітичні методи та достовірність отриманих результатів.

Друга стадія — аналіз. Це процес, який розглядає дві основні компоненти ризику: дію стресорів і реакцію на них в екосистемі. Завдання — визначити інгредієнти, необхідні для встановлення або передбачення реакції екосистеми на дію стресорів.

Третя стадія — характеристика ризику. Це завершальна фаза оцінки, в якій експерт ризику робить висновки про ефекти, що передбачаються у процесі дії стресорів. Експерт використовує результати аналізу, щоб оцінити ризик дії на об’єкти впливу, що ідентифіковані на першій стадії при формулюванні проблеми.

2. Управління ризиком. На цьому етапі значення ризику порівнюється з допустимим. Визначаються варіанти рішень, спрямованих на зниження ризику. Здійснюється аналіз співвідношення витрат і ефективності зниження ризику для кожного з варіантів. Обирається оптимальний варіант. Управління ризиком — процес, за допомогою якого особи, відповідальні за здійснення певного виду діяльності, можуть приймати рішення щодо її безпеки, використовуючи дані, отримані в процесі оцінки ризику. Управління ризиком передбачає оптимальне розміщення доступних ресурсів для досягнення бажаної мети. Тому цей процес потребує: 1) визначення допустимого (прийнятного) ризику; 2) порівняльної оцінки можливостей та/ або альтернатив для прийняття належного рішення. Мета управління ризиком — зменшення його до прийнятного рівня або оптимізація ресурсів, яка ґрунтується на порівняльному аналізі. Зменшення ризику здійснюється шляхом запобігання небажаним подіям і зменшення імовірності або важкості наслідків.

3. Інформація про ризик. Під інформацією про ризик треба розуміти процес взаємного обміну інформацією та думками про природу ризику між зацікавленими особами, групами людей та інституціями. Повідомлення про ризик впливає на прийняття ризику і визначає прийнятні критерії безпеки. Використання методології аналізу ризику дає низку відчутних переваг порівняно з традиційними для України командноконтрольними методами регулювання, які ґрунтуються на зіставленні рівнів фактичного забруднення з їх нормативними величинами, оскільки дозволяє:

• розробляти механізми та стратегію різних регулюючих заходів для зниження ризику;

• одержати кількісні характеристики потенційної та реальної загрози здоров’ю населення та стану довкілля;

• порівнювати та ранжирувати різні за ступенем вираженості ефекти (захворюваність, смертність або загибель);

• сприяти встановленню надійніших і безпечних нормативних рівнів забруднення;

• ідентифікувати в конкретних умовах найнебезпечніші фактори та найчутливіші групи населення та біоти;

• ранжирувати території за ступенем ризику для здоров’я населення та біоти як на даний час, так і в перспективі;

• описати й оцінити залишковий ризик після застосування заходів щодо його зниження;

• ідентифікувати найчутливіші та ранимі підгрупи популяції;

• виявити найкритичніші області, де зниження рівня невизначеності приведе до найефективнішого підвищення достовірності характеристик ризику і, тим самим, забезпечить якнайкращі способи його зниження;

• понизити рівень невизначеності у процесі ухвалення рішень;

• використовувати одержані дані для ухвалення рішень щодо функціонального зонування територій;

• уточнювати, які промислові підприємства можуть бути залишені в місті, а які мають бути винесені за його межі;

• оптимізувати систему моніторингу в містах країни.