4.5.8. Паразитизм

Справжні паразити (в тому сенсі, який пояснюється в пункті 4.5.2) дуже тісно пов’язані зі своїми господарями. Вони живуть усередині організму господарів або тісно прикріплені до їх поверхні. Господар є для паразитів середовищем проживання або його найважливішим компонентом. Зазвичай протягом життя (або етапу життєвого циклу) паразит пов’язаний з одним господарем. Для того, щоб використовувати господаря, паразитові зовсім не потрібно його вбивати (іноді господар гине, але це не є необхідною умовою його використання).

Результатом того, що середовище паразитів складається з окремих особин-господарів, є наявність у паразитів специфічних пристосувань для зараження нових хазяїв. Для паразита господар подібний до острова. Як перебратися з одного острова на інший? Одне з рішень полягає в тому, щоб виробити і викинути в середовище безліч нащадків у розрахунку на те, що хоча б деяким з них пощастить потрапити «за призначенням». Щоб оцінити, яку кількість яєць виробляють паразити, можна порівняти їх з їх вільноживучими родичами. Так, самки ґрунтових круглих червів виробляють за своє життя кілька сотень або навіть десятків яєць, а самки людської аскариди — 50—60 мільйонів!

Друге рішення, що дозволяє паразитам заселяти нових господарів, полягає у використанні якихось інших організмів для «стрибка» від господаря до господаря. Виникають складні життєві цикли, де статеве розмноження паразита відбувається в остаточному хазяїні, а проміжні стадії, в тому числі здатні до безстатевого або партеногенетичного розмноження, мешкають у проміжних господарях.

Рис. .9. Сакуліна (Sacculina), паразитичне вусоноге ракоподібне, в тілі свого господаря — краба. Мішкоподібне тіло паразита, позбавлене кінцівок, кишечника і навіть слідів характерної для членистоногих сегментації, знаходиться під черевцем краба, а його вирости пронизують усе тіло господаря

Господар є для паразита не тільки джерелом енергії, але і середовищем. Наслідком цього є те, що паразит зазнає набагато глибшої перебудови свого тіла, ніж хижак. Така перебудова може бути пов’язана з серйозним спрощенням одних систем органів і, навпаки, удосконаленням інших.

Одним з яскравих прикладів спрощення будови паразитів може бути вусоногий рак сакуліна, далекий родич морських жолудів (рис. 4.9). Якби не наявність характерної для вусоногих ракоподібних личинкової стадії, здогадатися про систематичну приналежність дорослої тварини за її будовою було б неможливо. Доросла сакулі-

на являє собою безформний мішок зі статевими продуктами, який висить під черевцем краба й отримує необхідні поживні речовини з допомогою коренеподібних виростів, які пронизують усе тіло господаря.

У більшості випадків спеціалізовані паразити досить ефективно «зламують» захисні системи своїх господарів. Це пов’язане з різною ефективністю добору: для паразита побороти господаря — питання життя і смерті, а для хазяїна — лише економії деяких ресурсів. Можна сказати інакше: предки якого паразита успішно зламували захист своїх господарів (інакше вони не залишили б потомство), а багато хто з предків будь-якого господаря годували певну кількість паразитів. Результатом цього є те, що спеціалізовані паразити найчастіше можуть погубити свого господаря. Проте така стратегія призведе до знищення середовища проживання паразита. Еволюційно старі паразити, добре пристосовані до своїх господарів, зазвичай викликають неважкі захворювання. Однак якщо паразити зовсім не будуть експлуатувати своїх господарів, вони не зможуть розмножуватися і заражати нові організми. Оптимальна для паразита стратегія найчастіше полягає в тому, щоб інтенсивно використовувати деяких особин хазяїна (слабких, старих, хворих, а також представників інших видів, крім тих, з яким тісно пов’язаний пара-

Рис. .10. Пристосування господаря і паразитоїда один до одного. На графіках показана динаміка чисельності двох видів комах, яких вирощували в експериментальній установці з 30 з’єднаних одна з одною камер. А. Культури господаря і паразитоїда раніше не контактували одна з одною. Б. Культури господаря і паразитоїда спільно вирощували протягом двох років

зит), а інших особин експлуатувати слабо. Пристосуванням для втілення такої стратегії виявляється здатність паразита знаходитися в двох фазах: активній та спочиваючій. Перехід до активної фази може бути викликаний, наприклад, гормональними змінами в організмі господаря (його тривалим важким стресом).

Найнебезпечніші паразити — ті, які перейшли до нового виду господарів і не мають пристосувань для збереження його життя. Так, найбільш небезпечні епідемії людини викликаються чумою (бактерією, яка паразитує на гризунах), грипом (вірусом, який паразитує на птахах), ВІЛ (вірусом, який прийшов до людини від інших приматів) та багатьма іншими «сторонніми» паразитами. Такі паразити ще не встигли достатньою мірою сформувати пристосування, що дозволяють експлуатувати господаря і зберігати його чисельність.

Дуже показові результати, отримані в дослідах, в яких спільно вирощували культуру хатніх мух і паразитоїдних ос, що їх експлуатують (рис. 4.10). Якщо разом поселити мух

19

і ос, які раніше не контактували одні з одними, в експериментальній установці спостерігаються різкі стрибки чисельності обох видів. Якщо два взаємодіючих види вирощувалися разом протягом двох років, їх чисельність залишалася досить стабільною. Такий результат відображає пристосування двох взаємодіючих популяцій одна до одної.