12.5. Правові аспекти впливу діяльності людини на середовище

Основна ідея. Для забезпечення охорони навколишнього природного середовища від антропогенних впливів застосовується ряд механізмів нормативного та правового характеру, які реалізуються через такі види діяльності, як екологічна стандартизація, екологічна сертифікація, екологічне нормування, ліцензування екологічно значимої діяльності, екологічний контроль і моніторинг, екологічний аудит і управління природоохоронною діяльністю. Кожен із цих видів діяльності має свої особливості, відмінні ознаки, механізми реалізації. І тільки системне їх застосування може забезпечити необхідний стан навколишнього природного середовища та унеможливити його антропогенне забруднення.

Смислові зв’язки. Екологічна стандартизація — екологічна сертифікація — екологічне нормування — ліцензування екологічно значимої діяльності — екологічний контроль і моніторинг — екологічний аудит — управління природоохоронною діяльністю.

Ключові терміни. Стандарти, ISO, якість навколишнього природного середовища, екологічна сертифікація, екологічні норми та ліміти, нормативи плати за забруднення навколишнього середовища, ГДК, ГДВ, ГДС, ГДН, дозволи, погодження, сертифікати, ліцензії, екологічний моніторинг, екологічний аудит, екологічне управління, державне екологічне управління.

Мета — схарактеризувати функціонування окремих механізмів захисту довкілля від антропогенного забруднення, які реалізуються через певні, детально описані у розділі види

59

діяльності, та функціонування системи, яка об’єднує ці механізми, що є гарантією забезпечення якості навколишнього природного середовища.

12.5.1. Екологічна стандартизація

Стандартизація займає особливе місце в комплексі заходів щодо гарантування екологічної безпеки навколишнього природного середовища. Тільки в Євросоюзі прийнято близько 90 директив у галузі екології. Вони стосуються генеральної політики Євросоюзу з охорони навколишнього середовища, якості води та повітря, промислових ризиків, відходів, шумів тощо. Директиви Євросоюзу також спрямовані на методи контролю за забрудненням у промисловості; оцінку ступеня впливу державних і приватних проектів на навколишнє середовище; створення Європейського агентства з охорони навколишнього середовища, мережі контролю та забезпечення інформацією тощо.

Екологічні стандарти поділяються на міжнародні, державні, галузеві та локальні. Міжнародні стандарти затверджуються та впроваджуються Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO), державні — спеціальними постановами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, галузеві — наказом відповідного міністерства чи відомства, локальні — постановою відповідного територіального природоохоронного органу в межах його компетенції.

Стандарти в галузі охорони навколишнього середовища можна поділити на три групи:

• стандарти управління якістю навколишнього природного середовища;

• стандарти якості навколишнього природного середовища та дослідження якості;

• стандарти з охорони та захисту навколишнього природного середовища.

Система управління якістю навколишнього природного середовища — частина загальної системи менеджменту, яка включає організаційну структуру, діяльність щодо планування, обов’язки, відповідальність, досвід, методи, процеси та ресурси формування, аналіз та реалізацію екологічної політики. Враховуючи те, що управління навколишнім середовищем за своєю природою — міжнародна проблема, яка може бути вирішена тільки на міжнародному рівні, всі закони, нормативні документи та стандарти, що стосуються навколишнього середовища, повинні базуватися на одній науковій і методичній базі. Така заява зроблена ISO ще в 1970-ті роки, а в

59

1996 році опубліковано основні стандарти серії ISO 14000, які встановлюють загальні критерії для оцінювання відповідності систем управління навколишнім середовищем, а також принципи й процедури екологічного аудиту та кваліфікаційні критерії для аудиторів з екології. Україна з моменту вступу до ISO бере участь у роботі всіх її комітетів зі стандартизації якості повітря, води, ґрунту. Але найбільшу увагу українські спеціалісти приділяють роботі у комітеті ТК 207, який відповідає за підготовку стандартів з управління навколишнім середовищем. Держстандарт України першим серед країн СНД підготував міжнародні стандарти ISO 14001, ISO 14004, ISO 14010, ISO 14011, ISO 14012 і впровадив їх 1 січня 1998 р. зі статусом добровільних.

Система управління навколишнім середовищем має бути організаційною структурою, яка шляхом постійного моніторингу та періодичного аналізу має підтримувати ефективність функціонування з урахуванням змін внутрішніх і зовнішніх чинників, а кожен працівник організації повинен усвідомити свою відповідальність за покращення екологічних характеристик.

Стандарти якості навколишнього природного середовища та дослідження якості містять нормативи екологічної безпеки. До них відносять гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі; гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та інших видів шкідливого впливу на навколишнє середовище; гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування; гранично допустимі викиди та скиди в навколишнє середовище забруднюючих речовин; рівні шкідливого впливу біологічних і фізичних чинників.

Стандарти з охорони та захисту навколишнього природного середовища встановлюють загальні вимоги до охорони від забруднення атмосфери, гідросфери і ґрунтів; правила контролю якості повітря, води і ґрунтів; правила встановлення допустимих викидів шкідливих речовин промисловими підприємствами; основні вимоги щодо охорони та раціонального використання природних ресурсів; загальні вимоги та правила поводження з відходами.