13.4. Сталий розвиток і його забезпечення

Основна ідея. Сталим є такий розвиток, який відповідає потребам сучасності без заподіяння шкоди інтересам і потребам майбутнього. З урахуванням причинно-наслідкових зв’язків генеральною метою стратегії сталого розвитку є збереження людства. А завдання стратегії сталого розвитку — збереження умов, у яких може існувати й розвиватися людство, тобто збереження біосфери та локальних екосистем. На основі аналізу концепції сталого розвитку та його основних принципів розглядаються умови переходу України на засади сталого розвитку. Проведено аналіз явищ і процесів у природі та суспільстві України, які підлягають перетворенню.

Смислові зв’язки. Довкілля — соціум — економіка — стратегія сталого розвитку — концепція переходу України на засади сталого розвитку.

Ключові терміни. Сталий розвиток, стратегія збереження людства, екологізація економіки, еко-ресурсна ємність, ентропійний ресурсопотік, коеволюція.

Мета — пояснити особливості стратегії сталого розвитку, мету стратегії сталого розвитку та головні принципи його концепції, а також особливості умов переходу України на засади сталого розвитку.

13.4.1. Концепція сталого розвитку, цілі та завдання

Термін «сталий розвиток» — офіційний український відповідник англійського терміна «sustainable development». За визначенням Всесвітнього комітету з питань довкілля та розвитку при ООН, «сталий розвиток» — зобов’язання суспільства діяти у спосіб, що підтримуватиме життя і дозволить нашим нащадкам жити комфортно у дружному, чистому та здоровому світі, іншими словами, сталий розвиток — розвиток, який відповідає потребам сучасності без заподіяння шкоди інтересам і потребам майбутнього.

Сталий розвиток — керований розвиток, основою його керованості є системний підхід і сучасні інформаційні технології, які дозволяють відносно точно моделювати різні варіанти напрямків розвитку, прогнозувати їх результати та обирати оптимальні.

З урахуванням причинно-наслідкових зв’язків генеральною метою стратегії сталого розвитку є збереження людства, а завданням стратегії сталого розвитку — збереження умов, у яких може існувати й розвиватися людство, тобто збереження біосфери та локальних екосистем.

Ряд теоретиків уважають сталий розвиток найперспективнішою ідеологією ХХІ століття і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі існуючі світоглядні ідеології як такі, що є фрагментарними та неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

У наш час сила ідеї сталого розвитку пояснюється тим, що вона відображає й одночасно спонукає до змін у нашому баченні щодо розуміння взаємозв’язку між економічною діяльністю людей і природним світом — замкненою екологічною системою (екосистемою), що має скінченні матеріальні ресурси і не може збільшуватись. Одна з умов сталого розвитку полягає в тому, що потреби економічної діяльності у зовнішній екосистемі для поновлення сировинних ресурсів «на вході» і поглинання відходів «на виході» повинні обмежуватись на рівнях, що можуть бути підтримувані цією екосистемою. Така зміна бачення тягне за собою перехід від економічного принципу кількісного збільшення (зростання) до якісно нового напрямку майбутнього прогресу — принципу якісного поліпшення (розвитку).

Проблема забезпечення сталого розвитку суспільства безпосередньо пов’язана з комплексом економічних, екологічних і соціальних характеристик. Це означає, що параметри, які характеризують сталий розвиток, повинні охоплювати як соціальний, економічний, так і екологічний вектори. Концепція сталого розвитку ґрунтується на п’яти головних принципах.

1. Принцип екологізації економіки. Перегляд економічної та секторальної політики з метою «інтерналізації екстерналій» — трансформування зовнішніх екологічних і соціальних факторів, пов’язаних із виснаженням природних ресурсів, забрудненням довкілля, на стратегію внутрішніх витрат виробництва та їх інтеграцію у процес ринкового ціноутворення. Законодавче забезпечення інноваційної еколого-економічної політики включає «торгівлю квотами на викиди», «еко­трудову податкову реформу», розвиток «органічного сектора».

2. Принцип еко-ресурсної ємності. Обмеження, які існують у галузі експлуатації природних ресурсів, хоча і відносні, але абсолютно реальні. Вони пов’язані у першу чергу з обмеженою здатністю біосфери до самовідновлення, а також із сучасним рівнем техніки та соціальної організації.

3. Принцип ентропійного ресурсопотоку. Ентропійний ресурсопотік речовини (енергії) — фундаментальніший, ніж кругообіг обмінних вартостей. Ніяка економіка не може в принципі існувати без ентропійного потоку (економіка без кругообігу обмінних вартостей — економіка натурального господарства). Таким чином, економічна діяльність фундаментально залежить від наявності джерел вхідної низькоентропійної речовини (енергії). Це низькоентропійні джерела двох видів. Перші пов’язані із сучасним перетворенням потоку сонячної енергії, а другі пов’язані з корисними копалинами Землі. Перші є відновлюваними ресурсами, другі — невідновлюваними.

4. Принцип сталого споживання та виробництва. Необхідно погодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими та матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії та матеріальних ресурсів — принцип самообмеження споживання та виробництва. Розміри та темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої прагнення до більш благополучного життя. Без цього сталий і тривалий розвиток просто неможливий.

5. Принцип коеволюції. Коеволюційний розвиток людей і природи полягає у симетричній коеволюції людських систем (цінності, знання, культура, технології, артефакти) та природних систем, з їх постійною взаємодією, а також взаємним впливом і адаптацією до змін у цих двох світах. Люди не звільнені від коеволюційного процесу, що підносить одні види та скорочує інші. Згідно з «парадигмою коеволюції» спроможність людства до адаптації буде завжди залишатися критично важливою. А це вимагає збереження всіх видів різноманіття в наших стосунках зі світом природи та проведення мудрої політики для збереження рівних можливостей у майбутньому перед лицем невизначеності.

У центрі концепції сталого розвитку — збереження людини як біологічного виду та прогресивний розвиток її як особистості. Дві групи життєво важливих потреб (фізіологічних і особистісних), що забезпечують умовно безкінечне підтримання існування людського суспільства, поєднуються словом «соціальні». Їх задоволення у сучасному суспільстві відбувається, головним чином, за рахунок діяльності економічної сфери (тобто виробничої системи та пов’язаних із нею економічних відносин). Загальновизнано, що соціальні проблеми можуть задовольнятись при достатньому рівні матеріального благополуччя людей, коли задовольняються основні потреби у житлі, їжі, питній воді, одязі, засобах гігієни, фізичного та інформаційного контакту із природою тощо. На основі вищезазначеного можна систематизувати найважливіші моменти, які утворюють проблематику сталого розвитку.