Розділ 1

Леона звелів економу Фоці глядіти Каллірою, як зіницю влас­ного ока, і піклуватися про неї, а сам вирушив у Мілет, поспіша­ючи порадувати свого пана звісткою про нове придбання. Він був переконаний, що розвіє його тугу. Діонісій ще лежав у ліжку. Хоч за ним скучало все місто, проте він, поринувши в сумні роз­думи, рідко виходив на вулицю і весь час перебував у спочиваль­ні, так наче дружина й досі ще була жива.

Побачивши Леону, Діонісій сказав:.

— Цієї ночі вперше після смерті моєї бідолашної дружини я спав спокійно. Вона приходила до мене уві сні, і то гарнішою та ве­личавішою, ніж за життя, все було як наяву. Марилось мені, на­чебто це день нашого весілля і я привіз її до свого дому з мого приморського маєтку, а ти, Леоно, співаєш мені гіменей⁴².

Не встиг Діонісій закінчити розповідь, як Леона вигукнув:

— Мій пане, тобі щастить і уві сні, і наяву. Я розповім тобі дещо схоже на те, що тобі приснилося. До мене щойно звернувся купець, пропонуючи купити жінку нечуваної вроди, його кора­бель стояв на якорі за містом, недалеко від нашого приморського маєтку, — щоб уникнути митників. Ми порозумілися з ним, і я ку­пив ту жінку, заплативши йому один талант. Купчу ми складемо й підпишемо тут, у Мілеті.

Діонісій зрадів і зацікавився (бо був небайдужий до жіночої краси), але його неприємно вразило, що жінка та — рабиня. Він, царський улюбленець, муж, який за значенням і освітою не мав собі рівного в Іонії, вважав нижчим своєї гідності ділити ложе з служницею.

— Леоно, — зауважив він, — не може бути, щоб справжня красуня була рабського походження. Чи не читав ти у поетів, що красиві люди — це діти богів, і, звичайно ж, вони діти вільних бать­ків. Мабуть, вона видалась тобі красунею порівняно з сільськими

дівчатами. Але оскільки ти вже за неї заплатив, то піди на ринок, там знавець законів Адраст⁴³ складе купчу..

Леона зрадів, що господар йому не вірить. В такому разі, по­думав він, Калліроя справить на нього ще більше враження. Ви­рушив він у гавань, обійшов усі столи міняйл, усе місто, та ніде не міг розшукати Ферона. Він розпитував і купців, і перевізників, проте ніхто такого не знав. Спантеличений, він найняв човен і по­плив до мису, а звідти до маєтку. Все було дарма. Та й як він міг знайти того, хто дременув світ за очі. Повільною ходою, при­гнічений повернувся Леона до господаря. Помітивши, що він сам не свій, Діонісій запитав, чи не спіткала його якась неприємність. Леона відповів:

— Втратив я твій талант, пане!

— Ця пригода, — сказав Діонісій, — навчить тебе на майбутнє діяти обережніше. А все-таки, що сталося? Невже рабиня втекла?

— Не вона, а її продавець зник, — пояснив Леона.

— Ага! Значить, цей работорговець продав тобі чужу рабиню. Тож неспроста продаж відбувся нишком. Звідки походить, за його словами, ця жінка?

— З міста Сибариса в Італії, продана її панею з ревнощів.

— Пошукай-но, чи немає тут сибаритян, а жінку поки що за­лиш у маєтку.

Зажурений вернувся Леона назад, проклинаючи невдалу ку­півлю, і вирішив при нагоді умовити Діонісія приїхати в маєток. Він розраховував на одне-єдине — чудодійний вплив жіночої вроди.