Розділ 6

Залишений Калліроєю і не удостоєний навіть відповіді, Арта-ксат пішов собі, сповнений різних почуттів — гніву на Каллірою, турбот за свою шкуру, страху перед люттю царя. Адже цар міг не повірити, що він розмовляв з нею, хоч і безуспішно, міг поду­мати, що євнух виказав його цариці, аби їй приподобатись. Крім того, Артаксат побоювався, що Калліроя перекаже їхню розмову цариці, а Статіра, озлоблена тим, що він не тільки вислужується перед царем, а й підбиває його на перелюбство, придумає для нього жахливу кару. Тут євнух почав розміркувати, як найбез­печніше доповісти царю про те, що сталося.

Тим часом Калліроя, залишившись наодинці, вела з собою таку розмову: "Я передбачала це. Закликаю в свідки тебе, Євфрате. Я ж казала, що вже не доведеться іуг-ні переправлятись через тебе. Прощай, мій тату, і ти, мамо, і ви, Сіракузи, моє рідне місто! Більше я вже вас не побачу. Тепер Калліроя справді вмерла. З мо­гили я вийшла, а звідси не виведе мене ніяка сила, навіть роз­бійник Ферон. О підступна вродо! Ти причина всіх моїх злигоднів!

Через тебе я була вбита, через тебе продана в рабство, через тебе вийшла вдруге заміж після Херея, через тебе мене привезли у Вавілон, через тебе стала перед судом. Кому тільки ти мене не віддавала на поталу? Розбійникам, морю, могилі, рабству, судові! Проте із усіх цих бід найгірша — любов царя. Про царський гнів нема потреби розводитись, але куди страшнішими є, на мою думку, ревнощі цариці — всепоглинаюче почуття, якого не поборов у собі Херей, хоч він чоловік і грек. А що може вдіяти охоплена ревно­щами варварська цариця? Ну, Калліроє, зважся на сміливий, гід­ний Гермократової доньки вчинок: заколи себе! А втім, постри­вай! Поки що це була перша розмова та й то за посередництвом євнуха. А от якщо до мене застосують насильство, тоді настане пора довести свою вірність Херею".

Тим часом євнух, з'явившись до царя, приховав правду. Він твердив, що не мав змоги підійти до Каллірої, бо Статіра, мовляв, пильно наглядає за Калліроєю:

— Адже ти, володарю, звелів мені подбати про збереження таємниці. І правильно звелів: ти взяв на себе роль судді і хочеш здобути собі серед персів добру славу. Отож усі хвалять тебе. А греки — люди дріб'язкові й базіки. Вони пащекуватимуть, як тільки зможуть: Калліроя з чванливості, рада, що в неї закохався сам цар, а Діонісій і Херей — з ревнощів. Не годиться засму­чувати царицю, краса якої, за загальним переконанням, пере­вершує славу про неї.

Такі-то нові тони він вводив у свою мову, сподіваючись від­вернути царя від кохання, а себе самого звільнити від тяжкого доручення.

Розділ 7

На мить євнух зумів переконати царя, але з настанням ночі у того знову запалала любовна пристрасть. Ерот нагадував йому, які чарівні в Каллірої очі, яке прекрасне ЇЇ обличчя. Він розхва­лював ЇЇ коси, ходу, голос, як вона ввійшла в зал суду, як сіла, як говорила, як замовкла, як зраділа і як заплакала. Майже всю ніч цар не міг склепити очей, а коли зрештою заснув, то йому присни­лася Калліроя. Вранці він покликав до себе євнуха і звелів йому:

— Іди і весь день пильнуй! Ти повинен знайти нагоду, щоб порозмовляти з нею потай хоч хвильку. Якби я хотів задоволь­нити свою хіть явно і насильно, то використав би своїх охоронців !

Вклонившись цареві, євнух пообіцяв виконати доручення, бо нікому не годиться суперечити царським наказам. Але знаючи, що Калліроя не дасть йому такої нагоди, бо не допустить до роз­мови, навмисно не відходячи від цариці, Артаксат, який хотівбудь-що виконати розпорядження, вирішив розпочати не з Ка-ллірої — предмета охорони, — аз особи, яка її охороняла.

— Добре було б, володарю, — сказав він, — якби ти запросив до себе Статіру нібито для розмови віч-на-віч, а я тим часом змо­жу зустрітися з Калліроєю.

— Хай буде так, — погодився цар.

Артаксат пішов до цариці і, вклонившись низько, сказав:

— Володарко, тебе просить до себе твій чоловік.

Статіра, почувши ці слова, віддала поклін і поспішила до царя. А євнух, бачачи, що Калліроя залишилась одна, подав їй правицю за грецьким звичаєм і відвів її подалі від юрби служниць. Каллі­роя зрозуміла, в чому справа, і зразу поблідла. Нещасна втратила на мить дар мови, та все ж пішла за ним. Коли вони опинились наодинці, Артаксат так промовив:

— Ти, певне, помітила, як цариця, почувши ім'я царя, негайно послухалась і подалась до нього бігцем. А ти, рабиня, не усвідом­люючи свого щастя, обурюєшся, що цар тебе запрошує до себе, хоч він має право тобі це наказати. Щоправда, я не доповів йому про твоє безумство, бо шаную тебе. Навпаки, я від твого імені передав йому твою згоду. Отже, перед тобою відкриваються два шляхи. Вибирай, по якому хочеш піти. Змалюю тобі один і дру­гий. Якщо послухаєш царя, то одержиш чудові подарунки, за чо­ловіка — кого захочеш. Сам цар, одружуватись з тобою, ясна річ, не має наміру. Ти тільки даси йому хвилину насолоди. Якщо ж його не послухаєшся, то зазнаєш мук, призначених для ворогів царя, а уникнути їх неможливо, навіть якби людина воліла вмерти.

Засміялася Калліроя на цю погрозу і таку дала відповідь:

— Не вперше доведеться мені зазнати жаху: я загартувалася в нещастях. Невже цар може придумати для мене гірші муки від тих, яких я вже зазнала? Мене поховали живцем, а могила тіс­ніша від будь-якої в'язниці! Я попала в руки розбійників. Але найгірше страхіття я переживаю саме тепер: не бачу Херея, хоч він десь тут близько.

Ці слова зрадили її: євнух — людина метикована — зрозумів, що вона любить Херея.

— О, найбезглуздіша з усіх жінок! — вигукнув він. — Ти даєш перевагу Мітрідатовому рабу перед царем?

Скипіла Калліроя від такої образи на адресу Херея.

— Не розпускай язика, чоловіче! — сказала вона. — Херей — людина благородного походження, знатний громадянин міста, якого не могли покорити навіть афіняни, ті самі, що перемогли великого царя в битвах при Марафоні й Саламіні⁹⁸.

При цих словах вона залилася сльозами, а євнух наступав ще настирливіше.

— Твоя повільність стане причиною твоєї згуби, — зауважив він, — бо як інакше ти здобудеш прихильність судді і як зможеш поліпшити своє становище, щоб вернути собі чоловіка? Мож­ливо, Херей про цей вчинок не дізнається, а якщо й дізнається, то не буде відчувати ревнощів до того, хто могутніший за нього. Навпаки, ти, завдяки тому, що сподобалась царю, ще й підні­мешся в очах у Херея.

Євнух щиро вважав, що кожна жінка, побувавши на царсько­му ложі, неодмінно піднімається в ціні. Думав він так тому, що всі варвари тремтять перед царем і вважають його земним богом. Але Калліроя не погодилася б навіть на шлюб з самим Зевсом і один день перебування з Хереєм не проміняла б на безсмертя. Тоді євнух, не в змозі нічого домогтися, заявив:

— Жінко! Даю тобі час подумати. Подумай-но не тільки про себе, а й про Херея, якому загрожує смертельна небезпека. Цар не стерпить приниження своєї любові.

Артаксат пішов геть, і останні його слова занепокоїли Каллірою.