Розділ з

Поспішаючи, грабіжники закрили усипальницю абияк. А Хе-рей, тільки-но діждався світанку, прийшов до гробниці буцімто для того, шоб покласти вінки і зробити на честь померлої узли-вання⁵⁴, а насправді, щоб покінчити з собою самогубством. Він бо не міг жити далі без Каллірої і тільки смерть вважав за гідні ліки проти своєї скорботи. Прибувши на місце, Херей помітив, що плити зрушені і вхід у могилу відкритий. Стривожений, він бив голову над тим, що могло статися, а стоголоса чутка миттю вже повідомила сіракузян про незвичайний випадок. Усі мешканці збіг­лися до гробниці, але ніхто не зважувався зайти всередину, поки Гермократ не дав такого наказу. Тоді один чоловік поліз у склеп і, вийшовши, докладно про все доповів і сказав, що з гробниці зни­кло тіло покійної. Людям це здалося неймовірним. Тоді в гроб­ницю зайшов Херей, бажаючи ще раз побачити Каллірою, хай і мертву. Він ретельно обнишпорив усипальницю, але не міг знайти небіжчиці. Недовірливий люд і собі поліз переконатися на власні очі. Та ба, її таки не було. Присутніх охопило здивування. Люди казали: "Пограбовано похоронні подарунки. Це справа рук гра­біжників — розкрадачів могил. Але де ділася покійниця?" Ви­словлювалося чимало здогадів. Звернувши до неба очі й підняв­ши догори руки, Херей вигукнув:

— Хтось із богів є моїм суперником у коханні! Він забрав у мене підступно Каллірою і тепер тримає у своїй владі всупереч ЇЇ волі. Лиха доля обрала її своєю жертвою. Через те бідолаха й пішла з життя передчасно, щоб не хворіти! Так і Аріадну забрав у Тезея Діоніс, а Семелу⁵⁵ захопив Зевс. А я, сліпий, не бачив, що маю за дружину богиню і що вона вища від нас. Однак навіщо було їй кидати людей так швидко і під таким приводом? Фетіда теж була богиня, але залишилася з Пелеєм, до того ж вони мали сина, а Калліроя покинула мене в розквіті кохання. Що мене чекає? Що мені робити, безталанному? Може, накласти на себе руки? А з ким мене похоронять? У моєму нещасті була в мене одна надія: якщо я не зумів зберегти спільну з Калліроєю спальню, то знайду, певне, спільну могилу. Прости мене, володарко⁵⁶. Ти зму­шуєш мене жити. Шукатиму тебе на суші й на морі, ба, навіть у не­бесній високості, якщо зможу туди злетіти. Про одне прошу тебе, моя дружино: не тікай від мене.

Ридання сколихнули натовп від слів Херея, і всі почали опла-, вати Каллірою, немовби вона щойно вмерла.

Негайно спустили на воду трієри, і багато громадян зголоси­шся взяти участь у пошуках Каллірої. Сіцілію обшукав сам Гер--ткрат, а Лівію⁵⁷ — Херей. Декого послано в Італію, інші мали юручення податися через Іонійське море⁵⁸. Щоправда, людські юшуки не увінчались успіхом, проте Доля, якій усе на світі під-н ладне, вивела істину на денне світло. Подальша розповідь пере­конає кожного, що це саме так.

Продавши Каллірою — товар, який так важко було збути,— роз-І -пшики залишили Мілет і взяли курс на Кріт, великий і, як вони І \ ли, багатий острів. Там вони сподівалися спродати украдені речі. \ \о дорогою їх заскочив сильний вітер, який загнав судно в Іоній-І -ку протоку і довго носив його там по відкритому морю. Блискавки І громи, а також довгі буремні ночі нажахали негідників: у такий І ІІосіб провидіння їм довело, що досі їхнє плавання було щасливе пльки завдяки Каллірої, яка перебувала з ними. Не раз вони опиня-міся на волосину від загибелі, але бог відтягував аварію їхнього їм >рабля, щоб довше потримати їх у жасі. Земля не приймала нечес­тивців, і скоро вони почали страждати через нестачу харчів і осо-І Ідиво питної води. Нечесно набуте багатство не принесло їм споді-ІиіІfoï користі: сидячи на золоті, вони конали від спраги. Негідники почали каятись у вчиненому злочині і казали один одному: "Не слід було цього робити". Один по одному вони вмирали від спраги, а Фе-рон і тут повівся як ошуканець: потай переполовинював їхню пайку води, тобто грабував своїх товаришів по грабунку. Він гадав, що порятує себе цією хитрістю, насправді ж його спрямовувала рука Провидіння, яке зберігало цього нікчему для мук і хреста. Сталося так, що трієра з Хереєм зустріла корабель, який несло по морю, і спершу оминула його як піратське судно. Але коли виявилося, що ним ніхто не керує і пливе він по волі хвиль, один з моряків крикнув:

— На судні нікого немає. Не біймося, підійдімо ближче і пере-шримо це диво!

Стерничий погодився. Тим часом Ферон, ридаючи, сидів уни-Іу, закутавши голову плащем. Коли трієра наблизилась до корабля, матроси почали гукати, чи є хто на борту. Ніхто не відгукнувся. Тоді к ілька чоловік з трієри стрибнули туди і знайшли лише золото та мертвяків. Вони сказали про це матросам на трієрі. Ті пораділи та­кому щастю. Ще б пак: знайшли скарб. На трієрі зчинилася метуш­ня. Тоді Херей запитав, що там сталося, і, дізнавшись, у чому спра­ва, сам захотів подивитись на чудо-диво. Звичайно, він одразу впізнав похоронні дари, розірвав на собі одяг і залементував:— Ой лишенько! Калліроє! Це ж твої речі! Ось вінок, який я по­клав тобі. Оце подарував тобі твій батько. А це дала тобі твоя мати. Ось весільні шати. Невже могилою стало для тебе судно? А втім я бачу тільки речі, а де ти сама? Поховальне начиння тут, бракує тільки покійної.

Ферон, хоч і почув ці слова, проте лежав і далі непорушне, бо, власне, був напівмертвий. Щоправда, він міркував, чи йому заго­ворити, чи зовсім не подавати голосу й не рухатись, надто виразно вимальовувалась перед ним його майбутня доля. Однак кожній лю­дині властиве прагнення жити, і навіть у безвиході вона не втрачає надії на краще завтра; це бог, створивши людей, вселив їм цей муд­рий інстинкт, щоб не покидали свавільно злиденного життя. Спо­чатку Ферон, якого мучила спрага, вимовив слово: "пити". А коли йому дали напитися, Херей сів біля нього і став розпитувати:

— Хто ви такі? Куди пливете? Звідки у вас ці речі? Що ви зробили з їхньою власницею?

Ферон, метикований ошуканець, зразу вигадав таку байку:

— Я — крітянин. Пливу в Іонію. Розшукую свого брата, який пішов воювати. В Кефалленії⁵⁹ я відстав від свого корабля і був змушений сісти на це судно, що саме проходило мимо. Шалені вітри загнали нас сюди, а коли настала безвітряна тиша, всі заги­нули від спраги, тільки я один вижив завдяки своєму благочестю.

Херей, вислухавши таку розповідь, наказав прив'язати судно до трієри і повернутися в сіракузьку гавань.