Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Khariton_Kherey_I_Kalliroya.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
622.59 Кб
Скачать

Розділ 9

А Каллірою євнухи забрали і повели до цариці без будь-якого попередження. Веління царя виконують негайно, не доводячи їх до відома тих, кого вони стосуються.

Статіра, побачивши несподівано Каллірою, підхопилася з ложа, впевнена, що перед нею постала Афродіта — богиня, яку вона особливо шанувала. Однак Калліроя вклонилась їй низько, а єв­нух, який помітив збентеження цариці, пояснив:

— Це Калліроя. Прислав її цар, щоб ти оберігала її аж до суду.

Статіра вислухала ці слова задоволене. Відчувши, що її спіт­кала неабияка честь, вона позбулася жіночої заздрості і почала ставитись до Каллірої зовсім доброзичливо, їй сподобалося, що цар виявив до неї таку довіру. Взявши Каллірою за руку, вона ласкаво промовила:

— Заспокойся, жінко, і перестань плакати. Цар — людина доб­ра. Чоловіком твоїм стане той, кого захочеш сама. Відбувши суд, вийдеш заміж, оточена великою пошаною. Тепер іди відпочинь! Я бачу, як ти зморилась і яка схвильована.

Калліроя з вдячністю сприйняла пораду Статіри, бо справді потребувала спочинку. Коли вона лягла в ліжко і дістала змогу насолоджуватись спокоєм, то потерла рукою свої очі і недовір­ливо запитала їх:

— Невже ви дійсно бачили Херея? Чи це справді був мій Хе-рей, чи, може, я помиляюсь? А може, це Мітрідат зумів чарами викликати його марево? Бо подейкують, що в Персії є дуже вмілі чарівники. Але ж Херей розмовляв, і видно було, що він обіз­наний з тим, що відбувається. Як він міг стриматись, щоб не схопи­ти мене у свої обійми? Ми розлучились, навіть не поцілувавшися.

В той час, як вона так розмірковувала, залунали жіночі голоси і почулись кроки. Це до цариці посходилися жінки, переконані, що зможуть побачити Каллірою. Але Статіра заявила їм:

— Залишмо її у спокої! Почуває вона себе погано, та й у нас ще буде чотири дні для того, щоб досхочу надивитись на неї, по­слухати її і побалакати з нею.

Засмучені, персіянки пішли геть, але на другий день зранку завітали знову. І наступні дні приходили раз по раз, так що в цар­ському палаці стало людно й гамірно. Навіть сам цар почав захо­дити в жіночу частину палацу, нібито до Статіри. Каллірої поси­лали дорогі подарунки, але вона ні від кого їх не приймала. Було видно, що ця жінка в глибокому горі: вона носила чорне вбрання, не вдягала прикрас, нікуди не виходила. І це робило її ще пре­краснішою. Коли цар ЇЇ запитував, кого з двох вона хотіла б мати за чоловіка, вона не відповідала, а тільки плакала.

Таке було становище Каллірої. А Діонісій, як людина з при­роди статечна і добре вихована, намагався мужньо переносити свою долю, хоч недавні переживання легко могли вивести з рів­новаги наймужнішого.

А любов його до Каллірої пломеніла ще дужче, ніж у Мілеті, бо спочатку він був закоханий лише в красу, а тепер його любовну жагу підсилювали і звичка, і батьківська втіха, і почуття вдяч­ності, і ревнощі, і, особливо, загроза несподіваної втрати.

Розділ 10

Тим-то Діонісій часто вигукував:

— Що це за Протесілай90 воскрес у наш час? Кого з підземних богів я зневажив, щоб мати за суперника покійника, якому я по­будував гробницю? Афродіто, володарко, ти завела мене в паст­ку, ти, якій я спорудив храм і часто приношу жертви. Навіщо показала ти мені Каллірою, якщо не збиралася зберегти її для мене? Навіщо ти мене зробила батьком, якщо я не був навіть ЇЇ чоловіком?

Потім він обіймав сина й звертався до нього з сльозами на очах:

— Бідний мій синку, раніше мені здавалось, що ти народився для щастя, а тепер гадаю, що навпаки. Зоставила тебе твоя мати мені на пам'ять про розбите кохання. Ти, звичайно, ще зовсім малий, проте, мабуть, відчуваєш, через що твій батько сумує. Навіщо нам було їхати в цю злощасну подорож! Не треба було покидати Мілет. Вавілон занапастив нас. Наш позов ми програли. Мітрідат перетворив мене в обвинуваченого. Але ще з більшим острахом я чекаю другого суду. Він може скінчитися куди гірше. Від самої думки про нього у мене пропадає будь-яка надія. Ще до рішення суду відняли мою дружину, і мені доводиться судитися за неї з іншим. Але що найгірше: я не знаю, кого з нас вона ви­бере. Ти, дитинко, зможеш це вивідати у матері. Тому піди до неїнегайно і проси її за батька. Розплачся, поцілуй маму і скажи їй: "Мамусю! Мій батько любить тебе". Але ні в чому їй не дорікай! Що ти верзеш, вихователю? Нам не дозволяють заходити в па­лац? Яке жорстоке насильство! Не пропускають до матері сина, що приходить як посланець від батька!

Отож усі ці дні в душі Діонісія точилася шалена боротьба ко­хання і розуму, а тим часом Херей страждав, пригнічений неви­мовною скорботою. Прикинувшись хворим, він звелів Поліхарму провести Мітрідата — їхнього добродія. Залишившись наодинці, Херей зв'язав зашморг і перед тим, як накинути його собі на шию, сказав на прощання таке:

— Краще було мені померти в Карії на хресті, до якого при­вело мене брехливе обвинувачення. Бо тоді я розлучився б з жит­тям, переконаний, що Калліроя мене любить, а тепер я втрачаю не тільки життя, а й утіху, яку приносить смерть. Калліроя, по­бачивши мене, не підійшла, не поцілувала. Вона соромилась того іншого. Більше їй не доведеться опускати свої очі: я випереджу судовий вирок, не зазнаю привселюдної ганьби. Куди мені пози­ватися з Діонісієм; адже я чужоземець і бідняк, і взагалі ніхто. А тобі, дружино, бажаю всього найкращого в житті! Називаю тебе дружиною, хоч ти любиш уже іншого. Залишаю тебе, бо не хочу бути на заваді твоєму родинному щастю. Живи в достатку і розкоші, насолоджуйся багатствами Іонії. Люби кого хочеш. Але тепер, коли Херей дійсно помре, благаю тебе, Калліроє, зро­би мені останню послугу. Після моєї смерті підійди до мого мерт­вого тіла і, якщо зможеш, заплач над ним. Це буде для мене важ­ливіше за безсмертя! Схиливши голову перед могилою, прокажи таке: "Херею! Ти справді пішов з життя, тепер ти мертвий. А я мала намір вибрати тебе на царському суді". Почую я твої слова, жінко, і, можливо, повірю тобі. Додаси мені тим слави у підземних богів.

Й хоч уАїді про мертвих ми маємо все забувати, Свого товариша любого й там пам'ятатимуть завжди91.

З такими скорботними словами Херей поцілував петлю і так промовив до неї:

— Ти, петле, моя втіха і захисниця! Завдяки тобі я стану пере­можцем. Ти полюбила мене сильніше від Каллірої.

У той самий час, як Херей засував голову в петлю, до кімнати зайшов Поліхарм і врятував його від загибелі. Далі він пильнував друга, немов божевільного, і вже більше від нього не відходив.

Тим часом наблизився призначений день суду.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]