Розділ 2

В той час, як Калліроя ховала Херея, він, закутий у кайдани, копав землю в Карії. Тяжка праця виснажила йому тіло, а окрім того, його гнітила втома, людська бездушність, кайдани і перед­усім—любов. Він був би ладен померти, якби не слабенька надія на те, що коли-небудь йому ще пощастить побачити Каллірою. Поліхарм, який попав у рабство разом зі своїм другом, бачачи, що Херей нездатний працювати і через те зазнає побоїв та на­руги, попрохав наглядача:

— Признач нам окрему ділянку, щоб ми не терпіли через недбаль­ство інших рабів, а свою норму ми будемо щоденно здавати самі.

Той погодився і виділив їм шмат землі. Відтоді Поліхарм, юнак мужньої вдачі, який не був рабом суворого тирана Ерота, один виконував більшу частину їхньої праці, аби тільки врятувати друга.

Отак потерпали друзі, звикаючи до неволі. А тим часом Мі­трідат повернувся в Карію вже не таким, яким виїхав був у Мі­лет,— він став блідий і млявий, бо в душі ятрилася пекуча й бо­люча рана.

Знемагаючи від кохання до Каллірої, він, мабуть, і загинув би, якби не стався такий випадок: гурт рабів, серед яких був і Херей (а було їх шістнадцять чоловік і мешкали вони разом у темній ха­лупі), вночі розбили кайдани, порішили сторожа і спробували втек­ти. Проте їм завадили сторожові собаки. Спіймані цієї ж ночі, вті­качі були закуті ще старанніше, ніж досі. Наступного дня економ доповів Мітрідатові про те, що сталося вночі, а той, не глянувши на в'язнів і не вислухавши їхнього виправдовування, наказав розіп'яти на хресті всіх шістнадцятьох.їх зв'язали за ноги і шиї і повели на страту, причому кожний з приречених ніс свій хрест. Таким чином до жорстокого покарання додавалося ще й страхітливе видовище, яке мало нагнати страх на інших в'язнів. Херей, коли його вели на страту, мовчав, а Поліхарм, піднявши догори хрест, проказував:

— Це через тебе, Калліроє, ми терпимо такі муки! Ти причина наших страждань!

Економ, почувши ці слова, прийшов до висновку, що в цю зу­хвалу спробу втечі замішана ще й якась жінка. Щоб покарати і її, Ііін відокремив Поліхарма від гурту і привів до Мітрідата. Сатрап у цей час саме відпочивав у парку, охоплений тугою, відтворюю­чи в уяві образ Каллірої, яку бачив у скорботі. Заглиблений у свої роздуми, він невдоволено поглянув на економа:

— Чого ти мені набридаєш? — гримнув на нього.

— Мене привела необхідність, хазяїне,— пояснив той.— Справа в тому, що я виявив, хто був призвідником злочину. Ось цей не­гідник знає зловмисну жінку — співучасницю вбивства.Почувши це, Мітрідат насупив брови і, грізно втупившись у По-ліхарма, сказав:

— Назви ім'я вашої спільниці.

Поліхарм твердив, що ніякої спільниці не знає і сам не при­четний ні до якої змови.

За наказом Мітрідата принесено батоги, розпалено вогонь, підготовлено знаряддя тортур. І вже, торкаючись тіла Поліхарма, один з катів сказав:

— Назви ім'я жінки, яку ти визнав причиною своїх бід!

— Калліроя! — відповів той.

Це ім'я приголомшило Мітрідата. Проте він гадав, що це ви­падковий збіг, і раб говорить про зовсім іншу жінку. Він не мав охоти допитуватися, хто вона і що, боячись осквернити дороге йому ім'я. Але оскільки друзі і обов'язок вимагали провести як­найретельніше слідство, то Мітрідат наказав:

— Приведіть сюди Каллірою!

На Поліхарма посипались удари, його питали, хто вона така і де її можна знайти. Але, навіть попавши у безвихідь, він нікого не хотів безпідставно виказувати.

— Ви марно силкуєтесь,— сказав Поліхарм,— розшукуючи ту, якої тут немає. Я згадав сіракузянку Каллірою, дочку стратега Гермократа.

При цих словах Мітрідат спаленів і враз облився рясним по­том, а очі його несамохіть наповнилися сльозами. Побачивши це, Поліхарм замовк, а слуги здивовано витріщилися на свого во­лодаря. Насилу потамувавши хвилювання, сатрап запитав По­ліхарма:

— Яке ти маєш відношення до тієї Каллірої? Чому ти згадав її,

ідучи на смерть?

На це Поліхарм дав таку відповідь:

— Довга це історія, володарю, і для мене вона вже не має зна­чення. Не буду тобі надокучати недоречним базіканням. Окрім того, я боюся запізнитися на страту, бо хочу померти одночасно зі своїм другом.

Присутні слухали його дедалі прихильніше, пройнявшися співчут­тям, а Мітрідат був просто зворушений.

— Не бійся,— сказав він.— Мене дуже цікавить твоя розпо­відь. До того ж я людина милосердна. Розповідай відверто і з усі­ма подробицями. Хто ти і звідкіля? Як потрапив у Карію і чому став рабом? Детально розкажи мені про Каллірою і поясни, хто твій друг.