Розділ 5

Всі були тої думки, що слід чекати погідної для мореплавства in >ри і, отже, відкласти подорож до весни. Бо саме настала зима, І перепливти Іонійське море здавалось просто неможливим. Але

пилений коханням Херей не міг терпіти так довго, він ладен

її пуститись у плавання на саморобному плоту, довіривши себе

І' ці вітрів. Тож з поваги до молодика, а, особливо, до Гермо-

І І ', Іта, посли теж вирішили не зволікати і зібрались у дорогу.

І Цоб надати посольству більшої ваги, сіракузяни зробили його

- 1>жавним. З цією метою вони виділили для нього трієру стра-

І.І⁶⁰, яка була прикрашена трофеями славної перемоги. Коли

11.1 став строк відплиття, у порт збіглася неймовірна юрба — не

І м.ки чоловіки, але й жінки та діти. Воєдино злилися молитви І І \ьози, бідкання і втішання, страх і відвага, відчай і надія. Бать-І > Херея Арістон, якого через похилий вік і хворобу несли на м< ниах, обійняв сина, повис на його шиї і з плачем промовляв:

— Мій сину! Нащо ти залишаєш мене, напівмертвого? Я знаю, що и же ніколи тебе не побачу. Підожди ще кілька днів, щоб я спокійно І клепив очі на твоїх руках. Поховай мене і потім рушай у дорогу! А мати Херея, обійнявши коліна сина, так його благала:

— Не залишай мене тут самотньою, прошу тебе, мій сину, а візь­ми на судно як легкий вантаж;. Якщо ж виявиться, що я заваж­ка і зайва, викинете мене в море.

При цих словах вона розірвала собі на грудях одяг і, показу­ючи синові голі груди, промовила:

— Змилуйся, сину мій, зглянься на матінку рідну, Що твої сльози колись оцими грудьми гамувала⁶¹.

Батьківські благання зламали Херея, і він кинувся з корабля її море з наміром померти, щоб уникнути одного з двох: або не по­чинати розшуків Каллірої, або засмутити батьків. Матроси, які зразу стрибнули за ним, ледве виловили його з глибини. Тоді Гермократ їм казав натовпу розійтися, а стерничому рушити у відкрите море.

Тут сіракузяни стали свідками ще одного, не менш благород-I цого, вчинку, що став доказом великої дружби.

Серед людей, що вийшли провести трієру, не було Поліхарма, 'уга Херея. А перед тим він сказав своїм батькам:

— Так, Херей мені друг. Але ж я люблю його не настільки, І щоб наражатися разом з ним на смертельну небезпеку. Тому, [коли він буде відпливати, я стоятиму віддалік, де-небудь збоку.Та коли судно вже відчалило, на палубі з'явився Поліхарм. Він послав батькам прощальний поцілунок, знаючи, що вони вже не можуть його затримати.

Як тільки корабель виплив з гавані, Херей поглянув на море і сказав подумки: "Неси мене, море, тим самим шляхом, яким ти несло Каллірою. А тебе, Посейдоне, прохаю: або хай я повернуся разом із нею, або хай залишуся там, де вона є. Якщо я не зможу вернути собі свою дружину, то буду жити в рабстві разом з нею".

Розділ 6

Попутній вітер підхопив трієру, і вона помчала неначе пря­місінько слідами Феронового судна. Незабаром вони прибули в Іонію і кинули якір біля берегів уже відомого нам мису у воло­діннях Діонісія. Стомлені плаванням, матроси поспішили вийти на берег, і взялися до діла: хто напинав намети, хто лаштував трапезу, а Херей з Поліхармом пішли подивитися околицю.

— Як же нам відшукати Каллірою? — питав Херей.— Що, коли Ферон обдурив нас, і бідолашної вже немає на цім світі. А якщо во­на справді продана, то куди продана. Як про це дізнатись? Адже Азія безмежна!

Прогулюючись, вони надибали храм Афродіти. їм спало на думку віддати шану богині. Херей припав до її колін і попросив:

— Володарко Афродіто! Ти показала мені Каллірою під час свого свята, тож поверни мені ту, яку колись ласкаво подарувала.

Піднявши в цю мить зір, він побачив золоте зображення Ка-ллірої поруч із статуєю богині. Це зображення було жертовним подарунком Діонісія, присвяченим Афродіті.

...А в того і серце й коліна ослабли.

У голові Херея запаморочилося, він знепритомнів і впав. По­бачивши, що з молодиком таке сталося, храмова служка принесла води і, привівши його до притомності, почала заспокоювати:

— Заспокойся, синку! Наша богиня не одного вже приголом­шила своєю появою. Вона часто показується людям навіч, її поява — призвістка великого щастя. Чи бачиш оце золоте зображення? Ця жінка була рабинею, а нині Афродіта зробила її панею над усіма нами.

— Хто вона така? — запитав Херей.

— Це, синку, володарка цього маєтку, жінка Діонісія, найбіль­шого можновладця в Іонії.

Поліхарм чув цю розмову і, швидко зміркувавши, завадив Хереєві розпитувати далі — підхопив його і вивів з храму. Він не хотів, щоб тутешньому людові стало відомо, чого їм треба, перш ніж вони ретельно обміркують становище і про все домовляться.

I

II по

У присутності служниці Херей не вимовив ані слова. Бідолаха стримувався, і лише сльози невгамовно котилися з його очей. Але підійшовши подалі від храму, він кинувся на землю зі словами:

— Навіщо ти зберегло мене, милосердне море? Невже для того, щоб після щасливого плавання я міг побачити Каллірою жінкою ишого? Ніколи, Калліроє, я не припускав, що таке може статися, Іавіть після моєї смерті. Як же бути мені тепер, мені, безталан-Іому? ! Я покладав усі надії на те, що заберу тебе, Калліроє, у твого пана, і вірив, що викупом зможу пом'якшити того, хто тебе купив. Тепер я дізнався, що ти багата, може, навіть цариця. Наскільки щасливішим я почував би себе, якби знайшов тебе жебрачкою. Чи стане мені нахабства прийти до Діонісія і сказати: "Віддай мені жінку"? Хіба таке кажуть одруженому? Адже я не зможу,— якби я зустрівся з тобою, Калліроє,— і підійти до тебе. Мені недоступна найзвичайнісінька річ — привітатися до тебе як звичайному гро­мадянину. Що тут говорити, я наражаюся на небезпеку загинути в ролі спокусника власної жінки.

Так нарікав Херей, а Поліхарм втішав його як міг. •ж-

Розділ 7

У той час Фока, економ Діонісія, здивовано і не без страху роз­глядав військову трієру. Привітно заговоривши з одним матросом, нін вивідав від нього всю правду, — що це за люди, звідкіля нони і з якою метою прибули,— і зрозумів, що трієра привезла для Діонісія велику біду, бо розлуки з Калліроєю йому не пережити. Відданий своєму панові, він надумав відвернути небезпеку і попере­дити війну, хай і не між державами, а між окремими людьми, бо за­грожувала вона тільки дому Діонісія. Через те він помчав верхи до одного з сторожових постів персів і повідомив, ніби в бухті ховаєть­ся ворожа трієра, яка, очевидно, причалила для розвідки або для грабунку. В інтересі царя було б, доводив він, знешкодити її, поки нона накоїть лиха. Йому вдалося переконати персів, і загін воїнів рушив до бухти, де стояло судно. Глибокої ночі вони напали на ко­рабель, захопили його і спалили, а всіх, кого взяли живими, зв'язали І чабрали з собою в укріплення.

Коли відбувся розподіл бранців, Херей і Поліхарм попросили, щоб їх обох продали одному хазяїну. Той з воїнів, якому вони дісталися, продав їх у Карію⁶². Там вони з тяжкими кайданами на ногах обробляли землю Мітрідата.

А тим часом Каллірої наснився Херей, закутий у кайдани. Він хотів до неї підійти, але не міг зробити і кроку. Вона закричала уві сні голосно і пронизливо: "Херею! Сюди! До мене!" Ім'я Херея Діонісій почув уперше. Він запитав схвильовану дружину.Трохи заспокоївшись, Калліроя покликала до себе жрицю. Ста­ренька одразу з'явилася і сказала:

— Дитино моя! У тебе є все, чого твоя душа забажає. Чому ж ти плачеш? Адже навіть чужоземці віддають тобі почесті як богині. Нещодавно в храмі побували двоє гарних юнаків — вони заві­тали сюди, пропливаючи повз наш берег. Один із них, погля­нувши на твоє зображення, ледь не спустив дух. Такими чарами наділила тебе Афродіта!

Ці слова вразили Каллірою в саме серце. Втупившись у жри­цю палаючим поглядом, вона закричала, мов навіжена:

— Які чужоземці? Звідкіля вони пливли? Шо вони тобі казали? Старенька так злякалася, аж їй на мить одібрало мову. Потім сказала:

— Я тільки бачила їх, а чути від них — нічого не чула.

— Змалюй, які вони собою! Згадай їхні риси! — вимагала Ка­лліроя.

Старенька описала їхній зовнішній вигляд, щоправда, досить приблизно, але Калліроя майже впевнилася в своєму здогаді. Бо кожна людина охоче вірить у те, у що їй хочеться вірити. Озир­нувшись на Плангону, Калліроя сказала:

— Мабуть, це бідолашний Херей завітав сюди, розшукуючи мене. Що ж із ним сталося? Спробуємо довідатися, але про це нікому нічичирк.

Залишившися сам на сам з Діонісієм, Калліроя розповіла йому все, що почула від жриці, нічого не додаючи від себе. Вона пре­красно знала: закохані з природи схильні до цікавості і Діонісій сам захоче довідатися, що сталося. Так воно і вийшло. В душі Діонісія спалахнули ревнощі, але підозри його були спрямовані не на Херея. Він боявся, що на Каллірою накинув оком хтось із місцевих мешканців. Тремтячи над своєю дружиною-красунею, він ладен був страхатися всього на світі й ревнував її не тільки до смертних чоловіків, а й побоювався, що його суперником може стати хтось із небожителів. Тому, викликавши Фоку, він почав його розпитувати:

— Що то за молоді люди були в храмі і звідкіля? Чи багаті вони? Чи гарні собою? Чому вони вшановували Афродіту? Хто їм про цей храм повідомив? Хто їм дозволив туди зайти?

Фока сказав, що нічого не зна<^-. Зробив він це не зі страху перед Діонісієм, а з побоювань, що Калліроя, дізнавшися про цей випадок, призведе до загибелі і самого Діонісія, і його рід. Оскільки він затято твердив, що ніяких мандрівників тут не було, Діонісій почав підозрювати економа: може, той став учасником змови.

Розлютившися, він наказав піддати бідолаху тортурам на колесі і відшмагати батогами, а крім того, звелів скликати всіх селян, переконаний, що серед них ховається звідник.

Тоді Фока, усвідомивши, в яку халепу потрапив, мовив:

— Я відкрию правду, але тільки тобі одному, пане. Діонісій, відпустивши всіх інших, гримнув:

— Дивись, ми тепер з тобою одні. Тож годі брехати. Кажи правду, хоч би яка вона була мені неприємна.

— Для тебе не сталося нічого поганого, пане,— відповів Фока. — Ось вислухай мою розповідь, і сам переконаєшся: я зробив усе тобі на користь. Можливо, її початок буде трохи неприємний, але ти не переживай і терпеливо вислухай усе. Запевняю тебе: у неї щасливе закінчення.

Діонісій, насторожений таким попередженням, весь перетво­рився на слух. І Фока почав:

— З Сіцілії припливла сюди трієра з сіракузькими послами вимагати від тебе повернути Каллірою.

Діонісій при цих словах смертельно зблід, і морок окутав його зір. В його уяві вималювався Херей, який, підійшовши до нього, потягнув за собою Каллірою. Діонісій упав, непорушний і блідий, як мрець. Хоч як Фока розгубився, проте не покликав нікого на допомогу, щоб не мати зайвого свідка і щоб усе залишилося в таєм­ниці. Так-сяк йому вдалося, нарешті, привести свого пана до тями.

— Не хвилюйся,— заспокоював він Діонісія,— Херей загинув, корабель знищений, і нема нам чого боятися.

Ці слова вернули життя Діонісію. Коли він повністю прийшов до тями, то детально розпитав про все, а Фока розповів те, що йому повідомив матрос: звідки трієра, хто на ній був, з якою метою сіракузяни припливли в Іонію. Розповів і про свій підступний задум, про те, як наслав персів, про нічні події, пожежу, загибель корабля, січу, кайдани. Немовби чорна хмара зійшла з душі Діо­нісія і, обійнявши міцно Фоку, він розчулився:

• Ти мій доброчинець, ти справжній мій захисник і найнадій­ніша опора. Завдяки тобі я маю Каллірою і сина. Ніколи я не нака­зав би забити Херея, але не буду тобі докоряти за те, що ти зробив. Цей злочин ти скоїв з прихильності до свого хазяїна. В одному тіль­ки ти схибив, що не поцікавився, чи Херей знайшовся серед уби­тих, чи, може, став бранцем. Треба було тобі віднайти його тіло. Він удостоївся б поховання, а моя душа була б спокійніша. А так не можу почувати себе цілковито щасливим, думаючи, що, може, він попав у бранці. Адже ми не знаємо навіть, хто з них і куди проданий.