Розділ 2

Херей і Поліхарм щосили намагалися наздогнати царя, уда­ючи, ніби збираються воювати на його боці. Вони сподівалися під цим приводом безперешкодно переправитись через Євфрат. Так воно зрештою і сталося. Діставшись на той берег річки, друзі негайно перебігли до єгиптян. Вартові спіймали їх і почали допи­тувати, хто вони такі, підозрюючи в них вивідачів. Вони опи­нилися б у серйозній небезпеці, якби випадково не знайшовся там один грек, що взявся виконувати роль перекладача. Друзі попросили завести їх до єгипетського царя, щоб переказати йому важливі відомості. Опинившись перед царем, Херей сказав:— Ми греки із Сіракуз, євпатріди¹⁰³. Це мій друг, що заради мене прибув у Вавілон, а я потрапив туди в пошуках моєї дру­жини, Гермократової дочки. Хто такий Гермократ, переможець афінян у морській битві, тобі, певне, відомо.

Єгиптянин ствердно хитнув головою, бо не було народу, що не чув би про поразку афінян, якої вони зазнали під час Сіці-лійського походу.

— Артаксеркс допустився щодо нас жорстокого свавілля, — провадив Херей.

І далі розповів єгипетському царю свою історію.

— Віддаючи себе в твої руки, ми бажаємо бути тобі вірними друзями, яких надихають дві сили — прагнення смерті і жадоба помсти. Мене давно вже не було б серед живих від безлічі нещасть, та я все витримав і живу лише для того, щоб відплатити ворогові:

Але нехай уже не без борні, не без слави загину, Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!¹⁰⁴

Зрадів єгиптянин, почувши таке, і, потиснувши руку Херею, сказав:

— У пору прийшов ти до мене, юначе, для свого і мого добра!

Він наказав негайно видати їм зброю і виділити намет. Не­вдовзі допустив Херея до свого столу, зробив дорадником, бо побачив його розважливість і відвагу, а також вірність, адже чес­ний з природи юнак був до того ж і добре вихований. Често­любство і бажання довести, що він є людиною, гідною пошани, спонукали його відзначитися серед інших.

Єгиптянину неймовірно щастило: блискавичним наскоком він заволодів Келесірією¹⁰⁵, за винятком Тіра¹⁰⁶, йому підкорилася й Фі­нікія. Тірійці з природи дуже войовничі і сповнені бажання збе­регти здобуту хоробрістю славу. До того ж вони бояться вкрити ганьбою Геракла, їхнього найпершого бога, якому присвятили своє місто. Успішній обороні Тіра великою мірою сприяло його географічне положення: місто розташоване серед моря і тільки вузенька коса з'єднує його з суходолом, не дозволяючи вважати островом. Тір схожий на корабель, що став на якір біля берега і викинув на землю трап. Тим-то тірійцям легко убезпечити себе від нападу. Досить їм зачинити браму — й, оточені морем, вони стають недосяжними для сухопутного війська. А з моря, від нападу кораблів, тірійці захищені міцними мурами, і як вхід у будинок замикають двері, так доступ у Тір замкнений гаванями.

Розділ з

В той час, як усе навколо було захоплено єгиптянами, тірійці, нехтуючи небезпекою, зберігали вірність і відданість персам. Роздратований цим, єгипетський цар скликав нараду, вперше запросивши на неї й Херея, і мовив таке:

— Союзники! Так я звертаюся до вас, бо друзів не можу нази­вати підлеглими. Ви бачите наше скрутне становище. Ми зупи­нилися, наче корабель, заскочений супротивним вітром у швид­кій плавбі. Це нікчемний Тір зупинив нас і не дає просуватися далі. А тут, як на лихо, суне з військом перський цар. Отже, що нам робити? Ми не в змозі ні захопити Тір, ні обійти його. Як мур, стоїть він поперек дороги і відгороджує нас від усієї Азії. Гадаю, отже, треба нам відступити, не чекаючи, поки перське військо з'єднається з тірійцями. Над нами нависла небезпека потрапити в оточення на ворожій землі. Тож краще зайняти обо­рону в укріпленому Пелусію, де ми не боятимемось нападу ні тірійців, ні мідян¹⁰⁷, ні будь-кого іншого. Там простяглися непро­хідні піски, туди веде вузесенька дорога, там наше море і друг єгиптян — Ніл.

Відповіддю на ці слова було загальне насторожене мовчання. Всіх присутніх опанувала зневіра. Один тільки Херей відважився заперечити:

— Царю! Адже справжній наш цар — це ти, а не Артаксеркс, наймерзенніший негідник з усіх людей! Ти засмутив мене, за­мисливши втечу напередодні перемоги. Ми перемагаємо з волі богів і здобудемо не тільки Тір, а й Вавілон. На війні виникає чимало труднощів, перед якими не слід впадати у відчай, — зав­жди треба мати світлу надію. Мерзенних тірійців, які кепкують з нас, я голими прижену до тебе в кайданах. Якщо не віриш, то відступай, але перед тим заколи мене в жертву. Поки я живий, участі у втечі не візьму. Якщо неодмінно хочеш відступити, то залиш разом зі мною жменьку воїнів, які ладні зостатися добро­вільно:

Ми з Поліхармом удвох до останку тут битися будем, Бо з богом прийшли ми!¹⁰⁶

Усім соромно стало не підтримати Херея. А цар, до глибини душі вражений його відчайдушністю, погодився дати з війська стільки добірних воїнів, скільки знадобиться. Херей вибрав по­трібних йому людей не відразу. Зайшовши з Поліхармом у війсь­ковий табір, він спочатку розпитав, чи немає часом серед воїнів греків, їх знайшлося чимало. Херей відібрав з них лакедемонян, корінфян та інших пелопоннесців. Знайшов він і близько двадцятисіцілійців. Утворивши загін з трьохсот чоловік, Херєй виголосив до них таку промову:

— Греки! Оскільки цар дав мені змогу вибрати з війська най­кращих воїнів, я вибрав вас. До речі, я сам — грек, сіракузець, родом дорієць¹⁰⁹. Ви повинні вирізнятися з-поміж усіх інших не тільки шляхетним походженням, а й мужністю. Тим-то нехай ніхто з вас не злякається подвигу, на який я вас кличу. Ви пере­конаєтесь, що він вам під силу, бо важкий радше на вигляд, аніж на ділі. Колись греки в битві при Фермопілах у такій самій кіль­кості, як ми нині, чинили запеклий опір Ксерксу¹¹⁰. Тірійців не п'ятсот міріад¹¹¹, їх купка, до того ж вони зарозумілі хвальки, бо їхня гордість не поєднана з розсудливістю. Хай вони пізнають, чим греки відрізняються від фінікійців. Я не прагну самовільно захопити керівництво над вами, а ладен коритися будь-кому з вас, хто погодиться бути нашим ватажком, тому що дорожу не своєю особистою, а нашою спільною славою.

Усі як один заволали:

— Ти будь старшим над нами!

— Гаразд. Стаю ватажком, виконуючи вашу волю. Ви даєте мені владу, а я постараюсь діяти у всьому так, щоб ніколи вам не довелося шкодувати за тим, що виявили довір'я до мене. З ласки богів тепер ви вкриєтесь славою, здобудете загальне визнання і ста­нете найбагатшими серед соратників. Мало того, ви назавжди увічните свої імена. Подібно, як усі греки оспівують воїнів Міль-тіада¹¹² або загін Леоніда"³ з трьохсот воїнів, так само будуть славити і загін Херея.

Його перебили вигуком: "Веди нас!", і всі кинулись до зброї.