Розділ 8

Проте всі хитрощі й любовні задуми були розладнані через втручання Долі. Вона зробила так, що в цей час розгорнулися нові події. Цар одержав повідомлення про те, що від нього відпав Єгипет.

Перського сатрапа єгиптяни замордували, а царем обрали єгип­тянина, який з Мемфіса" вирушив у похід, перейшов через Пе-лусій¹⁰⁰ і завойовує вже Сірію й Фінікію, причому міста не чи­нять йому опору, немов їх раптово затопив бурхливий потік або охопила пожежа. Звістка про ці події вкрай стривожила царя і вразила персів. Весь Вавілон був охоплений тривогою. Всілякі віщуни і во­рожбити подейкували, що сон, який наснився цареві, віщував саме ці події, бо вимога богів принести їм жертви свідчить про те, що вибухне війна, яка, проте, скінчиться перемогою. Одне слово, відбувалось усе те, що й завжди, коли несподівано розпочинаєть­ся війна — в таких випадках люди завжди говорять одне й те ж та й поводяться однаково. Небувале збудження охопило всю Азію.

Цар, скликавши на нараду перських вельмож і ватажків пле­мен, з якими він звичайно вирішував найважливіші справи, об­мірковував з ними становище. Одностайності в думках не було: одні радили те, інші — се, хоч усі настоювали на тому, щоб не гаяти часу, не відкладати походу ні на один день з двох причин: по-перше, не можна допустити дальшого просування ворога; по-друге, треба підняти дух союзників негайним поданням допо­моги. В разі зволікання, доводили радники, все вийде навпаки:у ворогів підніметься бойовий настрій, бо вони будуть вважати, що їх бояться, а союзники, залишені напризволяще, підуть на поступки. На превелике щастя, війна заскочила царя не в Бакт-рах, чи в Екбатані¹⁰¹, а у Вавілоні, недалеко від Сірії. Варто йому переправитися через Євфрат, і він зразу нападе на повстанців. Тим-то було постановлено виступити з наявними при царі зброй­ними силами й одночасно розіслати наказ до командирів військ у інших частинах країни, щоб ті вели свої загони до Євфрату. Ополчення у персів збирається дуже швидко, бо вже в часи Юра, першого перського царя, було встановлено, яку кінноту і в якій кількості має постачати на війну кожен народ, яку піхоту і скіль­ки яких лучників, скільки колісниць і скільки серпоносних¹⁰², звідки і скільки слонів, і скільки від кого грошей. На забезпе­чення війська всім необхідним витрачається стільки часу, скіль­ки витрачає на власну підготовку одна людина.

Розділ 9

На пягий день після одержання звістки про війну цар виру­шив з Вавілона, супроводжуваний, відповідно до розпорядження, всіма здатними до військової служби. Разом з ними пішов і Діо-нісій, бо він був іонійцем, а нікому з перських підданих не було дозволено залишатись вдома. Він вдягнув на себе якнайкоштов-нішу зброю і створив з людей, які були з ним, чималий загін. Діонісій зайняв місце в перших рядах війська. Не було сумніву, що він ладен сміливо ринутися в бій, оскільки за своєю вдачею був честолюбний і відвагу не вважав чимось несуттєвим, а, нав­паки, — одною з найдорогоцінніших прикмет людини. До того ж він плекав надію, що, проявивши себе на війні з якнайкращого боку, одержить від царя Каллірою і без рішення суду як нагороду за хоробрість.

Брати з собою гостю цариця не хотіла, через те вона і не зга­дувала про неї царю і не питала, яке буде його розпорядження щодо чужоземки, Артаксат теж ні словом не обмовився про Ка­ллірою, начебто не наважуючись у тривожний час нагадувати царю про любовні пустощі, а насправді радий був спекатися ЇЇ, бо вона була йому як сіль у оці. Мало того, він, либонь, і вдячний був війні за те, що вона поклала край царській пристрасті, породже­ній бездіяльністю.

Цар, однак, не забув Каллірої, серед клопотів і турбот у нього виринув спогад про її красу. Проте він соромився вести розмову про неї, щоб стороннім не здалося легковажністю з його боку думати в грізну годину про жінку-красуню. Хоч пристрасть не давала йому спокою, цар ні словечком не згадав про Каллірою ні

Статірі, ні навіть євнуху, який був утаємничений в його любовні справи, а придумав таке. У персів є звичай, що сам цар і знать, вирушаючи в похід, забирають з собою жінок і дітей, золото і сріб­ло, одяг, євнухів, наложниць, собак, їжу, дорогоцінності, пред­мети розкоші. І ось, викликавши до себе урядовця, який відав цими справами, цар дав йому вказівки, що і як треба зробити, а на кінець згадав і про Каллірою з байдужим виразом, немовби вона його зовсім не цікавила.

— Хай і та чужоземка, справу якої я взявся вирішити на суді, поїде разом з іншими жінками.

Отож Калліроя теж виїхала з Вавілона. І зробила це з великим задоволенням. Вона сподівалася, що разом з військом виру­шить і Херей. "Війна приносить з собою багато несподіваного, — казала вона подумки. — А знедоленим обіцяє зміну на краще. Якщо ж буде встановлений мир, то, певне, і суд також знайде своє завершення".