Розділ 4

Якнайкраще спорядивши своїх воїнів, Херей повів їх до цар­ського намету. Єгипетський цар здивувався великим дивом, не впізнавши своїх власних вояків. А впізнавши, пообіцяв їм кош­товні нагороди.

— Ми віримо твоїм словам, — відказав Херей, — але ти три­май напоготові решту війська і не підходь з ним до Тіра раніше, ніж ми його здобудемо і покличемо вас, піднявшись на мури.

— Хай буде на те воля божа! — погодився цар. Херей повів воїнів до Тіра щільними лавами, так що складалось враження, начебто їх набагато менше. Справді-бо:

Щит до щита, шолом до шолома й до воїна воїн Тісно змикався¹¹⁴.

Ворог спочатку навіть не звертав на них уваги, їх вважали за кого завгодно, тільки не за ворогів. Та й хто міг би припустити, що жменька воїнів зважиться штурмувати могутнє місто, до яко­го не насмілилось підступити все єгипетське військо? Коли грець­кий загін підійшов до мурів упритул, тірійці почали розпитувати, хто вони такі і чого їм треба. На це Херей дав таку відповідь:

— Ми грецькі найманці, що не одержали від єгиптян належної платні. Нас оточили й хотіли повбивати, ми насилу вирвалися з па­зурів смерті. Тепер приєднуємось до вас, сповнені бажання ра­зом помститися спільному ворогові.

Один з вартових доповів про те городянам. Тоді з міста вий­шов стратег у супроводі кількох озброєних людей. Херей зарубав першого, а потім кинувся на інших:

Били круг себе нещадно і голови їм розбивали¹¹⁵. Почалася нещадна січа, грецькі воїни скидалися на левів, що заскочили незахищене стадо. Зойк і плач лунали по всьому місту. Мало хто бачив, що діється, але всіх охопив жах. З воріт міста висипав безладний натовп городян, охочих побачити, що ста­лося. І саме це найбільше зашкодило тірійцям. Бо одні перли з міста, а ті, що були поза його мурами, дерлися назад у місто, рятуючись від граду списів і ударів мечів. У тисняві, наштовхуючись один на одного, тірійці ставали легкою жертвою смертоносної зброї во­рогів. Зачинити ворота було неможливо, бо гори трупів стали цьому на заваді.

Серед цього невимовного безладдя один лише Херей зберіг самовладання. Пробившись крізь юрбу і опинившись у місті, він притьмом вибіг на мур і почав давати згори знаки єгиптянам. Ті примчали швидше від звуку і взяли Тір.

У той час, як усі інші після захоплення Тіра святкували пере­могу, Херей не тільки не приносив жертв богам, але й не надів навіть вінка. "Як мені радіти з перемоги, — казав він собі у думці, — якщо ти, Калліроє, не бачиш цих веселощів. Ніколи я не покладу вінка на голову після тої незабутньої шлюбної ночі! Бо коли ти не жива, то гріх мені пити-гуляти, коли ж ти жива, то як мені весе­литись, бенкетуючи без тебе?"

Тим часом перський цар, переправившись через Євфрат, ква­пився якнайшвидше вступити в бій з ворогом. Дізнавшись про падіння Тіра, він боявся втратити Сідон¹¹⁶ і всю Сірію. Тому ви­знав за доцільне просуватися далі, покинувши надмірний обоз, щоб ніщо не заважало швидкому походові. Захопив він з собою цвіт свого війська, а воїнів старшого віку, скарб, одяг і царські коштовності залишив разом з царицею. Оскільки навколишні землі опанували тривога й сум'яття, коли війна торкнулася їх,Артаксеркс знайшов за потрібне переправити всіх, хто лишився позаду, на острів Арад¹¹⁷.