Розділ 4

Така порада припала царю до смаку, і тому було влаштоване пишне полювання. Рівним строєм вирушила кіннота, перська знать і відбірні частини інших військ. Хоч усі були розкішно вбрані, але найпишнішим виявився сам цар. Сидів він на прегарному, великому нісейському скакуні з золотими уздечками, з золотим налобником і нагрудником. Мав на собі цар витканий вавілон­ськими майстрами плащ, пофарбований тірським шарлатом, його голову прикрашала тіара гіацинтового кольору. Озброєниймечем, у руці він тримав два списи, збоку звисали сагайдаки і лук — дорогоцінний витвір китайських умільців. Сидів цар з гордим виразом на обличчі, бо закоханому властиве прагнення привер­нути увагу. Він хотів, щоб його побачила Калліроя, і, проїжджа­ючи через місто, раз по раз оглядався, чи часом не дивиться вона звідкись на похід.

Скоро гори наповнились криками і тупотом, гавканням собак, іржанням коней, ревом переслідуваних звірів. Ця метушня і га­лас могли б налякати самого Ерота. Була це забава, поєднана з бо­ротьбою, насолода, пов'язана зі страхом, приємність, не позбав­лена небезпеки. Але цар не звертав уваги ні на коня, поруч з яким гналась хмара вершників, ні на звірів, переслідуваних юрбою мисливців, не чув гавкання собак, хоч їх гавкало безліч, ні крику людей, хоч усі вигукували щосили. Мав він перед очима одну тільки Каллірою, якої при ньому не було, він чув тільки її голос, хоч вона з ним не розмовляла. Бо разом з ним вирушив на по­лювання й Ерот. Оскільки цьому богові до вподоби перемагати людей, то, вгледівши противника і притому, як гадав, загарто­ваного, він скерував проти нього все своє мистецтво. Почав Ерот розпалювати його душу його ж ліками і, вмістившись у ній, на­шіптував таке: "Як виглядала б на полюванні Калліроя з відкри­тими до колін ногами й оголеними руками, з рум'янцем на лиці і грудьми, що важко дихають". Дійсно,

Так стрілоносна, на ловах блукавши між гір, Артеміда

Високоверхий Тайгет і стрімкий ЕрімашгР⁵ оббігає,—

Тішиться, диких полюючи вепрів і оленів бистрих⁹⁶.

Пригадуючи та змальовуючи в своїй уяві принади Каллірої, цар розпалював себе дедалі дужче⁹⁷.

Підхопивши слова царя, Артаксат сказав:

— Ти забув, володарю, що сталося, адже Калліроя не має чоло­віка, і суд має вирішити, за кого вона повинна вийти заміж. Отже, зваж, що ти закохався у вдову, і тим-то не бійся законів, які сто­суються шлюбу, ні законів про перелюбство, бо вони діють тоді, коли, по-перше, є скривджений чоловік, і, по-друге, кривдник-

спокусник.

Мова Артаксата царю була по дупгі. Вона була вельми при­ємна, і, взявши євнуха під руку, він його поцілував.

— Справедливо я ціную тебе більше від усіх, — сказав цар, — ти мені найвідданіша людина і надійний мій охоронець. Іди-но і приведи до мене Каллірою. Тільки пам'ятай дві умови: не приводь

її проти волі і не приводь відкрито. Я бажаю, щоб ти її переконав прийти добровільно і привів сюди таємно.

Негайно був поданий сигнал про закінчення ловів, і всі ру­шили додому. Підбадьорений цар в'їжджав у палац, радий, не­мовби уполював чудового звіра. Радів і Артаксат, переконаний, що зробив царю неабияку послугу і далі буде керувати царською колісницею, оскільки йому будуть вдячні і цар, і тим паче Каллі­роя. Як євнуху, рабу і чужоземцю, йому здавалося, що справа піде гладко. Але не знав він благородного способу мислення, влас­тивого грекам, і особливо гордості Каллірої, цнотливої і вірної дружини.