Розділ 11

Піднявшись до своєї кімнати⁵² і замкнувши двері, Калліроя приклала до лона перстень із зображенням Херея і так мовила: "Ось тепер нас троє: чоловік, дружина й дитина. Поміркуймо разом, що нам корисніше. Насамперед я висловлю своє поба­жання: хочу до кінця своїх днів бути дружиною лише одного Херея. Він мені дорожчий від батьків, вітчизни, дитини, а ввійти до ін­шого чоловіка мені гидко. А ти, дитинко, що собі вибираєш? Чи загинути, не побачивши сонця разом з матір'ю, навіть, може, не удостоївшись поховання, чи жити, маючи двох батьків — одного в Сіцілії, а другого в Іонії? Коли ти підростеш, рідні тебе легко впізнають, бо я впевнена, що ти будеш схожий на батька. Здо­бувши славу, ти попливеш у Сіцілію на мілетській трієрі, і твій дід Гермократ радісно обійме свого внука, на той час уже відо-

І

мого полководця. Ти, моя дитинонько, проти того, що я сказала, І не дозволяєш нам умерти. Запитаймо тепер твого батька. Зреш­тою, він уже висловив свою думку. Адже він прийшов до мене уві (ІІі і ясно сказав: "Доручаю тобі нашого сина". Мій Херею! Тебе І н • ру за свідка: ти поведеш мене до Діонісія як законну жінку! "

В таких міркуваннях Калліроя провела день і ніч, готова жити не заради себе, а заради дитини.

Коли настав ранок, до неї прийшла Плангона. Вона сіла і вту­пилась у бідолашну жінку співчутливим поглядом. Довгий час у кімнаті панувала мовчанка. Зрештою Плангона запитала:

— Яке ж твоє, Калліроє, остаточне рішення? Що нам робити? Зволікати довше неможливо.

Відповісти зразу на це запитання заплакана і схвильована Ка­лліроя була не в змозі. Потім насилу промовила:

— Дитина змушує мене зробити те, до чого я не маю охоти.

II роте боюся, що, пішовши на ложе володаря, я збавлю себе честі й Діонісій охолоне до мене і бачитиме у мені скоріше налож-

III щю, ніж дружину. Побоююсь я і того, що він може зненавидіти народжену від іншого дитину і заборонить мені годувати її. Тоді я даремно втрачу свою честь.

Калліроя хотіла говорити далі, але Плангона перебила її:

• Про це я подумала раніше від тебе. Недарма я люблю тебе пільше, ніж свого господаря. Можна покластися на його вдачу: пін людина чесна. Все-таки, хоч він мій пан, я зв'яжу його при-с ягою. Нам з тобою не варто ризикувати. Будь певна, я тебе не підведу, моя доню! А тепер я стану посланцем і піду передати Діонісію твоє рішення.

Розділ 1

Не діждавшись від Каллірої взаємності і не уявляючи собі жи­ття без неї, Діонісій вирішив заморити себе голодом і склав запо­віт з вказівкою, як його поховати. В окремому листі він просив Каллірою, щоб підійшла до нього, хоч мертвого.

Плангона хотіла ввійти до хазяїна, але її зупинив слуга, який мав наказ нікого не впускати. Діонісій, почувши за дверима супе­речку, запитав, хто там порушує його спокій. Коли слуга пояс­нив, що це Плангона, він вигукнув:

— Вона з'явилася дуже невчасно!

Бідолаха не хотів бачити нікого і нічого, що нагадувало б йому його пристрасть. Але, поміркувавши трохи, сказав:

— Все-таки впусти її!

Плангона, ледве відчинивши двері, заволала:

— Мій пане! Навіщо ти мучиш себе марними сумнівами? Ти гадаєш, що потерпів невдачу. А сталося якраз навпаки. Калліроя просить тебе одружитися з нею. Одягнися в святкові шати, при­неси богам жертву і зустрічай милу твоєму серцю наречену!

Радісна звістка приголомшила Діонісія. В очах йому потемніло, в голові запаморочилося, можна було подумати — помер чоловік.

На лемент Плангони позбігалися люди, по всьому будинку залунали плачі: слуги голосили за померлим хазяїном. Не втри­малась від сліз і Калліроя, коли почула, що сталося. Здавалося, то дружина оплакує свого чоловіка. Та ось Діонісій почав прихо­дити до тями. Опритомнівши, він запитав ледь чутним голосом:

— Який бог вводить мене в оману, бажаючи збити з наміче­ного шляху? Чи я чув цю звістку наяву, чи це було сновидіння? Невже це правда, що Калліроя хоче вийти за мене заміж:, коли досі вона не бажала навіть, щоб я на неї дивився?

— Перестань терзати себе марними сумнівами,— озвалася Плангона, що стояла поруч.— Невже ти думаєш, що я посміла

її обманювати тебе, свого пана. Сама Калліроя прислала мене домовитись про весілля.

— Коли так, то виконуй її доручення,— звелів Діонісій. — По-ктори, що вона сказала, до останнього слова. Нічого не пропус-к.Ій і нічого не додавай, пригадай все достеменно.

— Калліроя сказала так, — почала Плангона:— "Я походжу І пайзнатнішої сім'ї в Сіцілії, але зазнала чимало злигоднів. Нс-.чнажаючи на це, я вельми дорожу своєю честю. Я втратила бать­ківщину і батьків, але не позбулася шляхетності. Якщо Діонісій замишляє тримати мене як наложницю, щоб задовольняти свою хтивість, то я скоріше повішусь, аніж віддам своє тіло на рабське осічестя. Якщо ж він бажає, щоб я була його законною дружи­ною, то я хочу стати матір'ю, щоб продовжити рід Гермократа. І Іехай Діонісій обміркує мої слова і не наодинці, не похапцем, а спільно з друзями й родичами, щоб потім ніхто йому не докоряв: "Як це так? Невже ти хочеш, щоб дітей тобі народила невільниця? Чи ти намірився зганьбити свій дім?" Але, якщо Діонісій не хоче стати батьком моєї дитини, то не бути йому і моїм чоловіком".

Ці слова ще дужче розпалили почуття Діонісія. Він уже не сумнівався в тому, що Калліроя відповідає йому взаємною лю-Ііов'ю і збувається його найпотаємніша мрія. Простягнувши руки до неба, він вигукнув:

— О, Зевсе і Сонце! Якщо у мене буде дитина від Каллірої, я вва­жатиму себе щасливішим від перського царя! Ходімо до неї! Веди мене, вірна Плангоно!