Розділ з

Поліхарм почав свою розповідь так:

— Ми з Хереєм родом із Сіракуз. Своєю славою, багатством І і вродою Херей не має в Сіцілії рівного. Я ж — бідний, а проте Його товариш і друг.

Залишивши батьків, ми вирушили в далеке плавання. Я по­дався заради дружби до нього, а він заради любові до своєї дру­жини Каллірої, якій він, переконаний, що вона померла, влаш­тував був пишний похорон. Розбійники відкрили гробницю, знайшли Каллірою живою і продали в Іонію. Це визнав на при­людних тортурах їхній ватажок Фе-рон. Тоді сіракузяни послали на її розшуки трієру з послами. На цю трієру, коли вона стояла на якорі, напали вночі перси, спалили її, багатьох людей перебили, а мене з другом узяли в полон і продали сюди, в Карію. Горе, яке на нас звалилося, ми переносили стійко. Але оце щойно деякі в'язні, люди, нам незнайомі, розбили свої кайдани і вбили сто­рожа. Тоді нас усіх, як ти звелів, повели на страту. Мій друг, навіть ідучи на смерть, не дорікав своїй дружині, а мене щось примусило назвати її винуватицею наших бід, бо це ж заради неї ми виїхали з Сіракуз.

У цьому місці Мітрідат перебив Поліхарма, вигукнувши:

— Херея повели на смерть?

— Так, мого друга мають стратити,— відповів Поліхарм.— Тож 11 рошу тебе, володарю, накажи поставити наші хрести поряд.

Присутні плакали й зойкали, слухаючи розповідь Поліхарма. Л Мітрідат одразу ж вирядив посланців, щоб не допустити страти Херея. Тим часом інших рабів уже стратили, а Херей якраз під­німався на хрест. Мітрідатові посланці ще здалеку почали гукати:

— Його помилувано!

— Хай зійде вниз !

— Не прибивай його!

— Відпусти !

Кат припинив свою роботу. Херей зійшов з хреста, засму­чений, бо з радістю прощався з багатостраждальним життям і без­таланним коханням. Мітрідат вийшов йому назустріч і, обнявши, промовив:

— Мій друже і брате! Своїм відважним, але недоречним мов­чанням ти мало не призвів мене скоїти мерзенний вчинок.

Він звелів слугам повести Херея і Поліхарма в лазню і услуго­вувати їм, а після купелі одягнути в дорогі грецькі хламіди. Потім скликав друзів і влаштував розкішний бенкет, принісши богам жертву з нагоди врятування Херея. Напоїв було вдосталь, у бен­кетній залі лунав дзвінкий сміх, і взагалі не бракувало нічого, щовеселить людське серце. Під час бенкету Мітрідат, сп'янілий від вина і любовної млості, почав таку розмову:

— Мені жалко тебе, Херею, не за те, що ти тяжко мучився в кай­данах і мало не сконав на хресті, а за те, що ти втратив таку не­звичайну жінку.

Херей здивовано запитав:

— А де ж ти бачив мою Каллірою ?

— Вже не твою,— поправив його Мітрідат,— а законну дру­жину Діонісія, мілетського громадянина. У них навіть народи­лася дитина.

Херей не мав сили слухати далі і, припавши до колін Мітрі-

дата, попросив:

— Благаю тебе, володарю, розіпни мене. Ти завдаєш мені куди жорстокіших мук, ніж на хресті, змушуючи жити після такої роз­повіді. Зрадлива Калліроє! Найбезчесніша з усіх жінок! З твоєї вини я був проданий у рабство, копав мотикою землю, ніс на собі хрест, опинився в руках ката, а ти, в той час, як я карався в по­лоні, жила в розкошах і святкувала весілля. Не досить тобі було стати жінкою іншого за мого життя, ти ще стала матір'ю. Всі почали плакати, і на бенкеті запанував сумний настрій. Тільки один Мітрідат був радий, бо міг розмовляти про Ка­ллірою і сподівався що-небудь зробити для неї під виглядом до­помоги другові.

— Розійдімся поки що,— зрештою сказав він,— бо вже пізня ніч. А завтра на тверезу голову обміркуємо справу. Нам дове­деться добре помізкувати що і як.

З цими словами Мітрідат підвівся з-за столу, відпустив гостей і подався у свою спочивальню. А для сіракузьких юнаків наказав відвести найкращу кімнату і звелів челяді услуговувати їм.