Розділ 10

Діонісій звелів Фоці розповісти всім про те, що сталося, але замовчати дві речі — свій хитрий задум і те, що дехто з екіпажа трієри лишився живий. Відтак він прийшов до Каллірої з сумним виразом. Потім скликав селян, щоб Калліроя, почувши їхні свід­чення, остаточно повірила в загибель Херея. Селяни, які з'яви­лись на виклик, розповіли те, що було всім відомо:

— Позавчорашньої ночі невідомо звідки наскочили перси і під­палили грецьку трієру, яка напередодні кинула якір неподалік від мису. На другий день ми побачили кров на воді і трупи, що гой­далися на морських хвилях.

Калліроя, почувши таке, роздерла на собі шати, била себе по обличчі, потім побігла нагору в ту кімнату, до якої увійшла впер­ше, коли була продана. Діонісій дав їй спокій, побоюючись, щоб його несвоєчасна поява не роздратувала її. Слугам було наказано не тривожити володарку, і при ній залишилася тільки Плангона, щоб, борони боже, вона не заподіяла собі чогось лихого.

А Калліроя, опинившись на самоті, сіла на підлогу, посипала голову попелом⁶⁶ і з розкуйовдженим волоссям почала голосити:

— Милий мій Херею! Колись я мріяла або вмерти раніше від тебе, або одночасно з тобою, а тепер доведеться вмирати після тебе. Яка ще залишиться у мене надія? Досі в горі я думала: по­бачу коли-небудь Херея і розповім йому, що витерпіла з його вини. Тоді я стану, думала, дорожчою для нього. Якою радістю наповниться його серце, коли він побачить сина! Все це виявилося сном-марою, і дитина тепер уже зайва: до моїх бід приєдналося ще її сирітство. Недобра Афродіто! Ти одна бачила Херея, а мені його не показала, хоч він був близько. Розбійникам на поталу дала ти його прекрасне тіло. Не пожаліла ти його, що прибув сюди ко­раблем за твоєю спонукою. Хто захоче тепер молитися такій бо­гині, яка вбила свого вірного прихильника. Отієї жахливої ночі ти не захистила красеня, мало того, ти байдуже дивилась, як на твоїх очах його, закоханого, вбивають. Забрала ти в мене мого ро­весника, мого земляка, мого коханого, мого жениха. Віддай мені його хоч мертвого. Певна річ, ми з ним найнещасніші люди на світі. Але в чому провинилася трієра? Чому її спалили перси, її, якої не захопили навіть афіняни? Тепер наші батьки сидять на березі моря, чекаючи повернення нас обох. І щойно з'явиться на обрії який-небудь корабель, кажуть одне одному: "Це поверта­ється Херей з Калліроєю". Вони готують нам шлюбне ліжко, при­крашають спальню, нам, які не мають навіть могили! Гидке море! Херея ти принесло в Мілет на смерть, а мене на продаж.

Розділ 1

Ця ніч минула для Каллірої в риданнях; жінка гірко оплаку­вала Херея, хоч той був ще живий. Задрімала вона аж перед сві­танком, і їй наснилася розбійницька ватага персів зі смолоскипами в руках і трієра в полум'ї, наснилося також, що вона поспішає на допомогу Херею.

Діонісій сумував, з острахом спостерігаючи, як худне дружи­на: він боявся, щоб її краса часом не змарніла через ці пережи­вання. З другого боку, він радів, бачачи, що Калліроя повірила в смерть свого першого чоловіка. Отож, бажаючи показати дру­жині, який він уважний і щедрий, Діонісій завів з нею таку роз­мову:

— Годі тобі побиватися, жінко. Краще влаштуй похорон бідо­ласі. Навіщо ти ганяєшся за неможливим, замість того, щоб ті­шитися наявним? Уяви собі, що він стоїть перед тобою і каже:

— О, хорони ти мене, щоб ввійшов я в оселю Аїда⁶¹.

Хоч тіла нещасного не знайдено, але у греків є предвічний звичай влаштовувати поховання навіть тим, що пропали безвісти.

Він легко намовив Каллірою, бо його порада припала їй до душі. Новий клопіт прогнав її смуток. Піднявшися з ліжка, Ка­лліроя почала оглядати місцевість, щоб вирішити, де поставити надгробний пам'ятник, їй припало до вподоби місце біля храму Афродіти. Воно мало стати пам'ятником її коханню. Але Діонісію стало заздрісне, що Хереїв нагробок стоятиме по сусідству з цим храмом, тим більше, що це місце він уподобав для себе. Отож, бажаючи відвернути Каллірою від цієї думки, він сказав:

— Рушаймо, жінко, до міста. Там при в'їзді на високому березі с гарне місце. Там і спорудимо надгробний пам'ятник:

Так, щоб із моря було його здалеку видно всім людям⁶⁸'.Мілетська гавань чудова. В неї часто заходять і сіракузькі судна. Таким чином ти прославишся і серед своїх співвітчизників.

Каллірої сподобалася ця думка. Вона визнала, що кращого місця годі шукати. Як тільки вони прибули в Мілет, відразу ж почалося спорудження гробниці. У всіх відношеннях вона була подібна до Калліроїної в Сіракузах: і своїм виглядом, і розмірами, і пиш­нотою. Як ця, так і та, були побудовані живим людям. Спорудили її дуже швидко, бо Діонісій не пожалів грошей і найняв багато робітників. Тоді Калліроя побажала влаштувати церемонію похо­рон. У визначений день зібралася сила людей, не тільки мілетян, а й прибулих з усієї Іонії. Серед присутніх були і два сатрапи⁶⁹, які саме завітали до Мілета,— Мітрідат, сатрап Карії, і Фарнак, сатрап Лідії. Причиною їх прибуття було буцімто віддати шану Діонісію, а насправді — побачити Каллірою. Справа в тому, що слава про цю жінку розійшлася по всій Азії, і ім'я Каллірої ді­йшло аж до Великого Царя⁷⁰, бо її ставили вище Аріадни і Леди⁷¹. Проте в цей день її неповторна краса далеко перевищила пого­лос, що йшов про неї. Калліроя появилась у чорних шатах, з роз­пущеними косами, сяючи красою обличчя і оголених плечей, її врода затьмарювала вроду Гомерових красунь, яких він називав білораменними та струнконогими. Ніхто з присутніх не міг ви­тримати блиску ЇЇ краси: одні відвертали від неї очі, неначе від яскравих променів, інші падали перед нею ниць. Під враженням її краси були навіть діти. А Мітрідат, намісник Карії, впав перед нею, нагло вражений, наче його поцілили каменем, пущеним з пращі. Слуги підняли його зовсім непритомного. В похоронній процесії несли й скульптурне зображення Херея — його вирізьбили з порт­рета на Калліроїному персні. Хоч ця статуя була прекрасна, ніхто не дивився на неї, всі споглядали Каллірою. Тільки вона одна зачарувала очі всіх присутніх.

Хто міг би гідно розповісти про те, як відбувся похоронний обряд? Коли процесія наблизилась до нагробного пам'ятника, люди, які несли ложе, поставили його на землю. Тоді Калліроя підійшла до нього, обняла статую Херея і, цілуючи її, промовила:

— Нещодавно ти поховав мене в Сіракузах, а тепер у Мілеті я ховаю тебе. Горе, яке нас спіткало, не тільки велике, але й не­бувале. Ми з тобою одне одного поховали. Але ніхто з нас, ні я, ні ти, не бачили мертвого тіла. Заздрісна Доле, поскупилась ти дати нам після смерті спільну землю і мертвих покарала вигнанням.

Натовп зайшовся риданням. Проте Херея скоріше, мабуть, жаліли не тому, що він помер, а тому, що втратив таку незви­чайну жінку.