Харітон

Херей і Калліроя

Переклали з давньогрецької мови

Йосип Кобів і Юрій Цимбалюк

ДО УВАГИ: ТЕКСТ НЕ ВИПРАВЛЕН,

ОДНАК ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ЗРОЗУМІЛИЙ

Розділ 1

Я, Харітон, афродісієць¹, писар ритора² Афінагора, розповім вам • >рію одного кохання. Діялося це в Сіракузах. У Гермократа³, що 'славився перемогою над афінянами, була дочка по імені Кал-'І >я, красуня, якої ще світ не бачив. Уся Сіцілія пишалася її див-ІІ' Іч вродою. Пишалася, бо врода дівчини була не людська, а бо-« • < твенна, і то не врода нереїди⁴ чи гірської німфи, а самої вічно І 'і 11 • >ї Афродіти. Слава про незвичайну красу Каллірої лунала по всіх v І' '/\ах, і в Сіракузи посунули юрмами женихи. Вони прибували 11:1 дусіль, царі й царевичі, тирани й сини тиранів⁵, до того ж не лише ч ' 11 (ілії, а й з Італії і Греції, а також з грецького архіпелагу.

Однак Ерот не побажав зв'язати Каллірою шлюбними путами І котримсь із цих женихів. Він посприяв тому, щоб вона одружи­лася за велінням власного серця.

Жив тоді в Сіракузах юнак Херей, який вирізнявся з-поміж ро-І чсників такою вродою, якою скульптори й живописці наділяють ікілла⁶, Нірея⁷, Іпполіта⁸ чи Алківіада⁹. Батько його, Арістон,

•ув у Сіракузах важливою особою, другою за значенням після Іфмократа. Ці двоє достойників здавна були суперники й ди-І.илися косо один на одного, так що породичатись вони пого-Іїлися б з ким завгодно, тільки не між собою. Вигадливий Ерот І'ІГшть строїти людям несподіванки й тішитися, стикаючи їх

•ді ю з одним. Отож і вигадав він ось яку штуку.

Сіракузяни відзначали свято Афродіти, і майже всі жінки по-

Ілись у храм богині. Каллірою, яка досі нікуди ще не виходила,

мати теж повела у храм. Так звелів батько: нехай, мовляв, дів-

иіиа й собі вшанує всемогутню богиню. А саме в цей час із гім-

мстичних занять вертався додому Херей. Юнак сяяв красою,

• наче ясна зірка. Як золото виблискує на сріблі, так яскрів на

н >го обличчі рум'янець палестри¹⁰.

І сталося так, що хлопець і дівчина зустрілися — пройшли од-

и Іговз одного — на вузенькій вуличці. Здавалося, ця зустріч пііадкова. Насправді ж її влаштував бог Ерот. Він побажав, щоб І'рей і Калліроя побачили одне одного. І зразу в грудях у них Іалахнуло любовне почуття: краса зустрілася з благородством.Херей ледве спромігся дійти додому. З раною в серці він був подібний до смертельно пораненого воїна, який соромиться впасти, але й стояти вже не має сили. Тим часом дівчина припала до ніг Афродіти і, цілуючи їх, промовляла:

— Володарко, дай мені за чоловіка того, кого ти мені показала.

Настала ніч — безсонна для обох. Любовне полум'я пекло їх дедалі дужче. Страждали обоє, але дівчина, змушена мовчати, терпіла страшніші муки, тому що дівоча соромливість не дозво­ляла їй нікому розповісти про своє кохання.

А Херей, юнак чесної і відвертої вдачі, коли йому вже було не­сила, відважився і признався батькам: так і так, закохався я в Кал-лірою і, якщо не одружуся з нею, то не жити мені на світі.

Коли батько почув ці слова, він тяжко зітхнув і сказав:

— Нещаслива твоя доля, мій сину! Певна річ, Гермократ не схоче віддати тобі свою дочку. Адже до неї сватається сила-си­ленна женихів — і він може вибрати будь-кого з них — чи то багатія, чи царя. Нам же нема чого й пробувати: то даремна спра­ва. Тільки наберемося сорому.

Хоч як батько силкувався нарозумити сина, проте любовна недуга брала своє: юнак дедалі слабшав. Він перестав відвідувати гімнастичні заняття. А без нього гімназій", здавалося, зовсім опус­тів. Сіракузьке юнацтво дуже любило Херея і почало розпитува­ти, де він і що з ним. Незабаром усе місто довідалося, чому заслаб Херей. Усім було його шкода. Невже такому гарному, шляхетної душі юнакові доведеться загинути від мук кохання?

А в місті саме відбувалися чергові народні збори. Охоплені спів­чуттям до бідолашного Арістонового сина, громадяни почали гукати:

— Мужній Гермократе! Великий полководче! Просимо тебе, пожалій-порятуй Херея! Він буде найкращий із здобутих тобою трофеїв. До того ж цей юнак якраз пара твоїй красуні-дочці. Вва­жай, що всі ми, городяни, сватаємо її за нього.

Навряд чи хто спромігся б описати як слід ці народні збори. Здавалося, ними керував сам бог Ерот. Гермократ, який любив рідне місто, не міг відмовити громадянам і погодився віддати доньку за Арістонового сина. Народ ринув із театру¹²; молодь поспішила до Херея з радісною звісткою, а члени ради і старійшини міста вирушили з Гермократом до його дому. Незабаром у будинок молодої прийшли сіракузянки, щоб відвести її до жениха.

По всьому місту залунали весільні пісні, вулиці прикрасилися вінками й світильниками, пороги будинків скроплювались вином і пахощами. Цю подію сіракузяни відзначали ще бучнішим свя­том, ніж навіть день перемоги¹³. А Калліроя нічого про це не зна­ла; вона лежала на ліжку, замотавши голову хустиною, і тихо ридала. Аж тут заходить до неї нянька і каже:

— Устань, моя донечко. Прийшов радісний для всіх нас день. Біля нашого дому зібралося все місто. Люди хочуть провести тебе до нареченого.

Мовила так. А в тої і серце й коліна ослабли¹⁴.

Не знала небога, за кого видають її заміж, їй одібрало мову, в очах потьмарилося, і душа мало не вилетіла з тіла. Та домашні подумали, що це вона від соромливості. Як тільки служниці нашвидку при­брали Каллірою (тим часом натовп людей чекав за дверима), батьки впровадили в кімнату дівчини жениха. Херей підбіг до Каллірої і по­чав її цілувати. Дівчина впізнала коханого і засяяла ще сліпучішою красою. Так спалахує в погасаючій лампі світло, якщо підлити олії.

Коли ж вона вийшла до народу, люди мало не стямилися від подиву. Так бувають вражені мисливці, коли перед ними в пущі з'являється богиня Артеміда¹⁵. Чимало з присутніх навіть стали перед нею навколішки. Всі з захватом дивились на Каллірою, всі називали Херея щасливцем. Весілля у них було не менш бучне, ніж прославлене поетами весілля Фетіди¹⁶ на горі Пеліоні. І так само, як там, на Пеліоні, де з'явилася була Еріда¹⁷, на їхнє весілля кинуло заздрісним оком якесь божество.