Розділ 4

Обидві сторони чимдуж готувалися до судового засідання, не­наче до великої війни. Місцева громадськість поділилася на табори: перси, зв'язані з сатрапами, співчували Мітрідату. Сам Мітрідат був уродженцем Бактрії⁸³, а в Карію переселився лиш пізніше. А на боці Діонісія були люди прості, неімениті, які вважали, що посягання на дружину — і то таку, як Калліроя, — є явним по­рушенням існуючих законів. Не стояло осторонь цієї суперечки і жіноцтво, проте і тут не було одностайності. Та частина жінок, яка була високої думки про свою вроду, заздрила Каллірої і бажа­ла, щоб Калліроя вийшла з суду вкрита ганьбою. А прості жінки, які заздрили іменитим красуням, бажали певемоги чужоземці.

Щодо супротивників, то кожен з них був упевнений у своїй перемозі. Козирем Діонісія були листи, які, на його думку, Мітрі­дат написав Каллірої від імені Херея (що Херей живий, цього Діонісій ніяк не припускав). А Мітрідат, який міг привести на суд

Хсрея, не сумнівався, що виграє справу. Щоб збити позивача з пан-телику, він удавав, буцімто боїться суду, і найняв кількох захис­ників — все для того, щоб заскочити супротивника зненацька несподіваним маневром. Протягом цих тридцяти днів ні перси, ні персіянки ні про що інше не розмовляли, як тільки про цей суд, так що, власне кажучи, весь Вавілон являв собою суцільне суди­лище. Призначений строк здавався всім безконечно довгим і то ис тільки стороннім особам, а й самому царю. Ні жодні олімпій­ські ігри, ні жодна елевсінська ніч⁸⁴ не викликали такого зацікав­лення. Коли ж минули ті тридцять днів, цар зайняв місце судді. В царському палаці є окрема зала, відведена для судочинства — велика й гарно опоряджена. Посередині зали височить царський •грон, праворуч і ліворуч — місця, призначені для наближених осіб і тих, які завдяки своїм заслугам стали "начальниками на­чальників". Кругом трону зібрались лохаги і таксіархи⁸⁵ і най­важливіші з вільновідпущених, так що доречно процитувати такий вислів:

Радили раду боги, у господі сидячи в Зевса⁸⁶.

і ось у залу зайшли Іюзовники, сповнені мовчазного страху. Перший з'явився Мітрідат у супроводі друзів і родичів, без ус­мішки на обличчі, в скромному одязі, — обвинувачений гідний співчуття. За ним увійшов Діонісій, одягнений по-грецьки в мі-летську столу⁸⁷, тримаючи в руці листи. І той, і той, зайшовши, вклонилися. Потім цар наказав писарю прочитати листи — лист Фарнака і свою відповідь на цей лист, щоб позовники дізналися, на якій підставі порушено справу. Вислухавши листи, люди схваль­но загукали, славлячи царя за його справедливість і безсторон­ність. Потім запанувало мовчання. Перший повинен був висту­пити Діонісій як позивач, і через те погляди всіх присутніх були звернені на нього. Але тут озвався Мітрідат:

— Я не прагну виступити перший із своєю захисною промо­вою, бо знаю порядок. Але ж треба, щоб при розгляді справи були присутні всі, чия присутність тут обов'язкова. В такому разі викликає природне запитання, де жінка, з приводу якої відбу­вається суд? Здається, ти визнав її явку на суд необхідною, через те і звелів їй приїхати. Вона і приїхала. Отож нехай Діонісій не ховає від нас особи, через яку й зчинилася буча.

На це Діонісій відмовив:

— Така поведінка притаманна спокусникові: він бажає вивес­ти заміжню жінку на зборище людей проти волі її чоловіка, хоч вона тут зовсім ні при чому, бо не є ні обвинувачем, ні обвину­ваченою. Якби вона була розбещеною, то їй належало б з'явитись на суд як підсудній. Але ж ти замислив свій підступ без її відома,отож, на мій погляд, вона зайва на суді, бо не може виступати ні як мій свідок, ні як мій захисник. Яка потреба бути присутньою особі, що не має відношення до позову?

Промова Діонісія з юридичної точки зору була правильна, але вона нікого не переконала, бо всі прагнули побачити Каллірою. Оскільки викликати її самому царю було незручно, то царські наближені як привід для виклику, використали його лист, в якому містилася вимога з'явитись їй як особі, необхідній для суду. При­сутні бурмотіли: "Яке безглуздя! Приїхати з Іонії і, перебуваючи у Вавілоні, не з'явитись на суд!"

Отже, коли було вирішено, що і Калліроя повинна бути при­сутньою на суді, Діонісій, який досі не обмовився ні словом про причину їхньої поїздки у Вавілон, старанно приховуючи її від Каллірої, побоявся раптово, без попередження, запросити дру­жину на суд. Вона, чого доброго, ще й обурилася б тим, що він нічого їй не казав. Виходячи з цих міркувань, Діонісій просив відкласти суд до наступного дня.