Розділ 2

Жінки, що жили у маєтку, прийшли в кімнату Каллірої і по­чали догоджати їй як своїй господині. Економова дружина План-гона, жінка добре метикована, сказала дівчині:

— Надмірно ти тужиш за своїми, доню. Далебі, можеш бути певна: ми будемо тобі як рідні. Діонісій, наш пан, людина поряд­на і лагідна. В добру годину привів тебе бог у хорошу господу. Заживеш тут, як у себе вдома. Після такої довгої подорожі треба прийняти купіль. Служниці тобі допоможуть.

І вона мало не силоміць відвела Каллірою в лазню, де її мали натерти олією і скупати. Коли Калліроя скинула з себе одяг, по­див жінок, що її супроводжували, не мав меж. їм здалося, ніби перед ними справжня богиня, її білосніжне тіло сяяло дивовиж­ним блиском; шкіра була така ніжна, що вони боялися доторк­нутися пальцем, щоб, чого доброго, не лишити синця.

Скупавши її й причесавши, служниці принесли новеньке чис­те вбрання, але вона заявила, що такий одяг не личить рабині:— Лийте мсчіі рііпсі.киіі хітон", — сказала, — адже тут навіть пи стоїте ииіцо :ІІІ мене.

ВоІІІІ Ічюрала собі скромне вбрання, але й воно виявилося їй до лиця; більше того, — осяяне її красою, здавалося розкішним.

Після сніданку Плангона сказала:

— Звернися з молитвою до Афродіти: в нашому селі ця богиня користується великою пошаною, і не тільки навколишні жителі, а й городяни приходять сюди, щоб принести їй жертви і вкло­нитись. Особливо вона прихильна до Діонісія, бо той ніколи не пройде повз її храм без молитви.

Відтак служниці почали розповідати про те, як богиня з'яв­лялася людям в околиці і то не раз, а одна з них сказала:

— Якщо ти, Калліроє, побачиш Афродіту, тобі може здатися, що дивишся на власне відображення.

При цих словах у Каллірої навернулись на очі сльози, і вона подумала: "Ой, лишенько! І тут панує Афродіта, богиня, що є при­чиною всіх моїх нещасть! Далебі піду до неї, дорікну їй за те, що вона завдала мені стільки горя".

Храм Афродіти стояв на головній вулиці села, неподалік від Діонісієвого будинку. Калліроя впала навколішки перед богинею і, обнявши її ноги, стала благати:

— Ти перша мені показала Херея, але, з'єднавши нас шлюб­ними путами, не зберегла їх. Якщо вже така твоя воля, благаю тебе про одну-єдину ласку: нехай після Херея ніхто в мене не закохується.

Та Афродіта не схотіла вдовольнити таке прохання. Адже вона, мати Ерота, замислила для Каллірої новий шлюб. Тим часом Ка­лліроя з кожним днем ставала все вродл^иві^шою і вродливішою, так що всі, хто бачив ЇЇ, дивувалися великим дивом.

Розділ з

Зрештою Леоні трапилася зручна нагода, і він почав з Діоні-сієм таку розмову:

— Давненько, пане, ти не бував у своєму приморському маєт­ку, хоч тобі вже давно слід би було туди навідатися. Пора б тобі оглянути стада й сади, подивитися, як іде збір плодів. Помилуєшся й новими покоями, які ми спорудили за твоїм наказом. Та й тугу свою тобі легше буде розвіяти, коли ти візьмешся за господарські справи і скуштуєш плодів урожаю. Якщо ж ти хочеш нагородити за добру роботу якогось пастуха чи вівчаря, то подаруй йому невільницю, що її ми недавно купили.

Така пропозиція припала Діонісію до душі, і він призначив день відвідин. Одержавши розпорядження, візники взялися готувати

повози, конюхи — коней, матроси — судна. З'їздити у маєток було запрошено друзів Діонісія, а також багатьох вільновідпу-щених, бо він був щедрою людиною. Коли все було налаштовано, Діонісій звелів відправити речі й людей морем. Сам він вирішив помандрувати верхи, а повози їхатимуть слідом. Не гоже тому, хто оплакує дорогу його серцю людину, твердив він, влаштовува­ти пишні процесії. Виїхав він на світанку, коли вулиці ще були безлюдні, його супроводжували чотири чоловіки, в числі яких був і Леона. А Калліроя, яка тієї ночі побачила уві сні Афродіту, саме захотіла їй поклонитись. Вона молилася перед ЇЇ статуєю, коли Діонісій, скочивши з коня, увійшов у храм. Почувши позаду кроки, Калліроя обернулась. Діонісій побачив ЇЇ і вигукнув:

— Будь ласкавою до мене, Афродіто! Сподіваюся, твоя поява знаменує добро!

І він уже збирався упасти перед нею навколішки, проте Леона стримав його і сказав:

— Та що ви, пане! Це наша нова рабиня! Жінко, підійди-но до свого господаря!

При слові "господар" Калліроя, опустивши голову, залилася сльозами: їй гірко було розлучатися з волею. Але обурений Діо­нісій ударив Леону і сказав:

— Безбожнику! Як смієш ти, пустоголовий недотепо, розмов­ляти з богами, мов з людьми! Невже це її ти називаєш невіль­ницею? І кажеш, що не відшукав її продавця? Хіба ти не чув такого повчання Гомера:

Часто боги, мандрівного чужинця подобу прибравши, Чи в якій постаті іншій, по наших містах походжають, Спостерігаючи гордість людей та 'їх справедливість⁴⁵.

— Перестань з мене глузувати, — озвалась до Діонісія Каллі­роя,— не називай богинею ту, яка не зазнала навіть людського щастя.

Божественним видався Діонісію голос Каллірої. Він бринів, як найкраща музика, і нагадував ніжний звук кіфари. Збентежений Діонісій не смів далі вести розмову, він подався у свої покої, вже охоплений полум'ям любові.

Невдовзі прибули з міста і речі. Тим часом стоголоса чутка про те, що сталося, блискавкою розійшлася по всіх усюдах. Люди збіглися поглянути на Каллірою, причому всі удавали, ніби при­йшли в храм віддати шану Афродіті. Збентежена Калліроя не знала, що робити. Все кругом для неї було чуже; не бачила вона знайомої Плангони, тому що та саме давала лад у хазяйстві, щоб прийняти як слід господаря.Час минав, а в маєтку було порожньо, бо всі, неначе заворо­жені, стояли в храмі. Леона збагнув, у чому справа, і, прийшовши туди, забрав Каллірою додому. Немов бджоли за своєю царицею, присутні несамохіть ринули за Калліроєю, як за своєю володар­кою, обраною за незвичайну красу.