Розділ 8

— Про все це я дізнався, звичайно, пізніше. А тоді я причалив у тій місцевості до берега і, побачивши в храмі зображення Ка­ллірої, відчув приплив надії. Тим часом уночі фрігійські розбій­ники вчинили на нас напад, спалили наш корабель, переважну більшість людей повбивали, а мене і Поліхарма зв'язали і прода­ли в Карію.

При цих словах народ зайшовся плачем, і Херей промовив: — Дозвольте мені оминути дальші події, тому що вони сумніші від попередніх.

Але народ заволав: <? — Розповідай усе! І Херей провадив:

— Чоловік, який купив нас, виявився управителем Мітрідата, сатрапа Карії. Він велів нам, закутим у кайдани, копати землю. Коли ж в'язні вбили сторожа, Мітрідат наказав усіх нас розі­п'ята. По дорозі Поліхарм вимовив моє ім'я¹²⁴, і Мітрідат згадав його. Справа в тому, що, будучи в гостях у Діонісія в Мілеті, він взяв участь у моєму "похованні", яке Калліроя влаштувала, пе­реконана, що я загинув. Отож Мітрідат звелів зняти мене з хрес­та і зробив одним зі своїх наближених. З наміром якнайскоріше повернути мені Каллірою, він порадив написати їй листа. Але внаслідок недбалості слуги, лист потрапив у руки самого Діонісія. Той не повірив, що я живий, і втовкмачив собі в голову, буцімто Мітрідат зазіхає на честь його жінки, тобто Каллірої. Через те він негайно написав царю скаргу на Мітрідата, звинувачуючи того в намаганні спокусити Каллірою. Цар прислухався до скарги і ви­кликав усіх до себе. Так ми вирушили у Вавілон. Завдяки тому, що Діонісій забрав з собою Каллірою, вся Азія звернула на неї увагу і захопилася нею неймовірно. Мене привіз туди Мітрідат. Коли ми опинилися у Вавілоні, розгляд нашої справи затягнувся до безконечності. Мітрідата цар зразу відпустив, а рішення в мо­їй з Діонісієм суперечці відклав і віддав Каллірою під опіку ца­риці Статіри. Уявіть собі, сіракузяни, скільки разів я, розлучений з дружиною, зважувався умерти. І, певне, вкоротив би собі віку, якби мене не врятував мій вірний і невідступний друг Поліхарм. Зауважу, що цар, запалавши любов'ю до Каллірої, зовсім не ду­мав про суд. Йому не вдалося прихилити її до себе, проте він і не скривдив її. На щастя, повстання єгиптян, яке розв'язало війну, вийшло мені на добро. Цариця забрала Каллірою в похід, а я, під впливом брехливого повідомлення, начебто цар присудив Ка­ллірою Діонісію, загорівся прагненням помститися йому, перейшов на бік єгиптян і здійснив на війні великі подвиги: власноручно захопив Тір, який вважався неприступним, потім, призначений навархом, переміг великого царя в морській битві і здобув Арад, де цар лишив царицю й багатство, яке ви бачили. Я міг би зро­бити єгиптянина володарем усієї Азії, якби він не загинув. І, на­решті, я зробив великого царя вашим другом, тому що повернув йому дружину Статіру, а перському вельможному панству матерів, сестер, жінок і дочок. Сюди ж, у Сіракузи, я привів найхоробріших греків і добровольців з-поміж єгиптян. А згодом з Іонії прибуде сюди ще одна флотилія, і приведе її Гермократів онук.

Почулися захоплені вигуки слухачів. Коли вони вщухли, Херей додав:— Я і Калліроя у вашій присутності висловлюємо щиру по­дяку нашому другові Поліхарму за те, що він виявив до нас свою доброзичливість і безмежну вірність. Якщо ваша воля, то дамо йому за дружину мою сестру, а як посаг — частину здобичі.

Народ схвально сприйняв слова Херея. Почулися голоси:

— Народ дякує тобі, Поліхарме! Ти зробив батьківщині неоці­ненну послугу, ти гідний слави Гермократа і Херея. Після цього Херей сказав:

— І ще одне. Прошу вас оцим трьом сотням греків — моєму відважному загонові — надати сіракузьке громадянство. І знову народ загукав:

— Вони гідні нашого громадянства! Голосуймо за це!

Постанова була записана, нові громадяни зайняли місця і ста­ли учасниками зборів. Кожному з них Херей дав по таланту гро­шей, а єгиптянам Гермократ виділив земельні ділянки для хлі­боробства.

Поки народ перебував у театрі, Калліроя, раніше ніж увійти у свій дім, подалась до храму Афродіти. Там вона, припавши об­личчям до ніг богині, вкрила їх поцілунками і так мовила:

— Дякую тобі, Афродіто! Ти дала мені змогу знов побачити Херея в Сіракузах, де я ще дівчиною зустріла його з твого благо­словення. Не докоряю тобі, володарко, за все, що я витерпіла. Так мені судилося Долею. Благаю тебе про одне: не розлучай мене більше з Хереєм, ласкаво дозволь нам жити в злагоді і од­ночасно померти.

Оце і все, що я написав про Каллірою.

Кінець повісті Харітона-афродісійця про Херея і Каллірою.

88