Розділ 6

Тим часом Херей щасливо допливав до берегів Сіцілії. Цілу дорогу він не сходив з корми, дбаючи довести флот цілим і не-ушкодженим і тривожачись, щоб якесь злостиве божество ненаробило йому лиха. Коли ж на обрії показались Сіракузи, він дав трієрархам наказ прикрасити кораблі і пливти рівним лан­цюжком. На морі стояла гарна погода. Як тільки городяни по­мітили кораблі, вони почали питати один одного: "Звідкіля пли­вуть ці трієри? Невже афінські? Сповістімо про це Гермократа!" — І миттю повідомили: "Проводирю наш, скажи, що нам робити: закрити гавань чи вийти кораблям назустріч? Адже ми не зна­ємо, може, за ними суне більший флот, а те, що бачимо, — тільки передній загін".

Гермократ поспішив з головної площі до моря і вислав назуст­річ кораблям човен. Відправлений на ньому чоловік підплив до кораблів упритул і почав розпитувати, хто вони такі. Херей велів одному з єгиптян відповісти:

— Ми — купці, пливемо з Єгипту, веземо товар, який сподоба­ється сіракузянам.

— Тільки не заходьте в гавань усі разом, — застеріг їх сіра-кузець, — поки ми переконаємося, що це правда. Щось-бо торго­вих кораблів не видно, тільки військові трієри. Отож нехай біль­шість кораблів залишиться на рейді, а в гавань хай увійде тільки

одна трієра.

— Згода. Так і зробимо, — надійшла відповідь з кораблів.

Першою в гавань увійшла трієра Херея. На її палубі був намет з дорогих вавілонських тканин. Коли трієра кинула якір, порт заповнив цікавий натовп. Людям взагалі притаманна цікавість, тим більше за подібних обставин. Сіракузяки дивились на намет, переконані, що в ньому міститься коштовний товар. Люди при­пускали все що завгодно, тільки не те, що було насправді. Бо як вони, що не сумнівалися в смерті Херея, могли раптом повірити, ніби він повернувся живий і здоровий, а до того ж з великим багатством? Батьки Херея навіть не виходили з дому. Гермократ, щоправда, з'явився з обов'язку, але сум не покидав його. Він сто­яв на пристані ніким не помічений. В той час як натовп здиво­вано вдивлявся в намет, поли його розсунулись і всі побачили вбрану в шарлатові шати Каллірою, що лежала на золотому ложі, а поруч неї сидів Херей в одязі стратега. Грім не вражав так люд­ського слуху, блискавка не вражала так очей, щасливець, знай­шовши скарб, не скрикував так гучно, як закричав натовп, уздрів­ши те, що годі змалювати людським словом. Гермократ метнувся до намету, обняв дочку і заволав:

— Ти жива, моя доню? ! Чи, може, це мара? — Я жива, тату, справді жива, тому що бачу тебе живим! І всі заплакали від радості.

Тим часом підплив Поліхарм з рештою трієр. Гавань швидко виповнилася кораблями і виглядала так, наче після морської битви

з афінянами. Знову впливали в гавань трієри, оздоблені вінками на честь перемоги, здобутої під проводом сіракузького стратега. В одне зливалися вітальні вигуки моряків і тих, що стояли на березі. З'явився і батько Херея, який від несподіваної радості втратив тяму. Прийшли товариші Херея по гімнасію, а Каллірою обсту­пили жінки. Вони казали, що врода Каллірої розквітла ще дужче, тепер вона здавалась Афродітою, яка щойно вродилася з мор­ських хвиль. Херей підійшов до Гермократа і батька і сказав їм:

— Ось вам багатства великого царя.

І наказав вивантажити незліченну кількість срібла і золота, потім показав сіракузянам іншу здобич: вироби з слонової кіст­ки, бурштину, коштовні шати, майстерно виконані дерев'яні ви­роби, ліжко і стіл великого царя. Тепер місто збагатилося не ат-тічною мізерією, як це було після сіцілійської війни, а перськими скарбами, і, що найдивніше, здобуло їх у мирний час.