Розділ 1

У попередній книзі розповідалося про те, як Херей, перекона­ний, що перський цар віддав Каллірою Діонісієві, вирішив помсти-тися цареві. Він приєднався до повсталих єгиптян і, призначений навархом, здобув велику перемогу в морській битві й захопив ост­рів Арад, де цар сховав свою жінку з почтом, а також Каллірою.

Тим часом капосна Доля замислила не тільки дивовижну, але й жахливу штуку. А саме: щоб Херей не довідався про те, що знайшов Каллірою і, забравши чужих жінок на корабель, від­плив, а власну дружину залишив на острові не як сплячу Аріадну і не як наречену бога Діонісія, а як здобич для своїх ворогів. Про­те такий хід подій Афродіта визнала надто жорстоким. Річ у тому, що богиня прагнула вже помиритися з Хереєм, простивши йому невиправдані ревнощі, які колись обурили її до глибини душі. Хоч вона дала йому в особі Каллірої чудовий подарунок, рівного якому не одержав навіть сам Паріс, Херей за цю прихильність віддячив їй тяжкою образою. Однак тепер, коли Херей своїми незліченними муками і блуканнями по світах уповні спокутував свою провину перед Еротом, Афродіта змилувалась над ним і заба­жала знову з'єднати закоханих, яких колись сама зв'язала шлюб­ними узами, а опісля піддала жахливим переслідуванням на землі і на морі. Гадаю, що закінчення повісті сподобається читачам, бо нарешті настає край похмурим подіям, описаним у попередніх книгах. Тепер буде вже йти мова не про грабунки, продаж у раб­ство, судові процеси, битви, самогубства, війну, полон, а про ко­хання і законні шлюби. Отже, поведу оповідь про те, як богиня відкрила правду і влаштувала зустріч тих, що довго були роз­лучені і нічого не знали одне про одного.

Сутеніло, а на острові лишалося ще чимало полонених. Стомлений Херей піднявся з ліжка, щоб дати наказ про відплиття кораблів. Коли він переходив площу, до нього підійшов єгипетський воїн і сказав:

— Ось тут та жінка, яка ніяк не хоче вийти й прагне накласти на себе руки. Можливо, ти намовиш її, щоб устала по добрій волі. Адже безглуздо втрачати найціннішу частку здобичі.

Поліхарм, який прагнув, щоб його друг закохався в яку-не-будь жінку і тим самим потамував свою тугу за Калліроєю, вирі­шив скористатися з цієї нагоди.

— Зайдімо, Херею, — сказав він, — дізнаємось, що з нею сталося.

Переступивши поріг, Херей побачив жінку, яка лежала на під­лозі, закутана хусткою, її віддих і вигляд збентежили його й на­сторожили. Він пізнав би її, звичайно, зразу, якби не вбив собі в го­лову, що Калліроя в руках Діонісія. Підійшовши тихенько до жін­ки, він лагідно озвався:

— Не побивайся, жінко! Хто б ти не була, ми не будемо тебе ні до чого силувати. За чоловіка візьмеш того, кого сама захочеш.

Не встиг Херей закінчити свою мову, як Калліроя, котра впіз­нала його голос, відкинула хустку, і обоє враз заволали:

— Херей!

— Калліроя!

Обнявшись міцно, вони впали, зомлівши від несподіваної ра­дості. Не міг промовити слова і Поліхарм, вражений такою зу­стріччю, і лиш за кілька хвилин спромігся сказати:

— Вставайте! Ви знову разом. Боги почули ваші молитви. Па­м'ятайте, однак, що ви не на батьківщині, а у ворожій країні. Тепер треба все влаштувати так, щоб ніяка сила вас більше не роз'єднала.

Хоч як голосно говорив Поліхарм, вони, наче опущені в гли­бокий колодязь, ледь чули його голос, що долинав десь згори. Поволі вони опритомніли, але, глянувши одне на одного і поцілу­вавшися, знову зомліли. Це повторилося з ними і вдруге, і втретє, і кожного разу, приходячи до тями, вони повторювали одні й ті самі слова:

"Ти тепер моя навіки, якщо ти справді Калліроя! Ти тепер мій навіки, якщо ти дійсно мій Херей!".

Жоден воїн не залишився в наметі, не було матроса, що не зійшов би з корабля, не було господаря, який не покинув би сво­го будинку. Звідусіль збігалися люди й так між собою перешіп­тувалися:

— От щаслива жінка! Адже її чоловік такий красень!

Але коли показалася Калліроя, ніхто вже більше не розхва­лював Херея, тепер люди не зводили очей з неї, немовби перед ними нікого не було. Гордою ходою йшла Калліроя у супроводі Херея з одного боку і Поліхарма з другого, їх закидали квітами і він­ками, а під ноги їм лили вино і пахучу рідину. Дві події, що під час війни і в мирний час дають людям найбільшу радість, тепер з'єд­налися воєдино: перемога і возз'єднання закоханих.Заклопотаний і вдень і вночі військовими справами, Херей звик спати на трієрі. Тепер він доручив усі справи Поліхарму, а сам, не чекаючи ночі, ввійшов у царську спальню — за звичаєм, кож­не місто у володіннях перського царя тримало на випадок при­їзду володаря найкращий будинок. У спальні стояло позолочене ліжко з покривалом, пофарбованим тірійським шарлатом і оздоб­лене вавілонськими візерунками. Кому під силу було б змалю­вати цю незабутню ніч, в яку не було кінця-краю сповідям, сльо­зам і поцілункам? Перша почала свою сповідь Калліроя. Вона розповіла, як ожила в гробниці, як була викрадена, як Ферон повіз її за море і продав у рабство. Слухаючи про це, Херей не міг стримати сліз. Та коли Калліроя, дійшовши до того, як опини­лась у Мілеті, знітилась і замовкла, Херея знов опанували рев­нощі. Потім його заспокоїла розповідь про дитину. А втім, перш ніж вислухати всю історію до кінця, Херей запитав:

— Скажи мені, як ти потрапила на острів Арад? Де подівся Діонісій, що було між тобою і царем?

Калліроя як стій поклялась, що Діонісія після суду так і не бачила; щодо царя, то він, правда, в неї закохався, але не при­неволював її, і діло не дійшло навіть до поцілунку.

— Який я несправедливий і який схильний до гніву! — каявся Херей. — Якої шкоди заподіяв я царю, хоч він нічого лихого тобі не зробив! Саме розлука з тобою змусила мене стати перекин­чиком. Зрештою, я тебе не осоромив, бо і суша і море знають про мої перемоги.

Тут він докладно розповів їй усе, похваляючись своїми по­двигами. Коли ж наситилися плачем і сповідями, обнявшись

В спальню вони увійшли, де їх давня стояла постеля^т.