Розділ 5

Цей острів зі старовинним храмом богині Афродіти на ньому був віддалений від суходолу на тридцять стадій. Жінки там почу­валися безпечно, наче у себе вдома. Калліроя, побачивши зобра­ження Афродіти, підійшла до нього, зупинилась, помовчала, а тоді заплакала, докоряючи сльозами богині. Нарешті тихо промовила:

— Ось Арад, невеликий острівець, на якому я опинилась за­мість просторої Сіцілії. Немає на ньому нікого, хто був би мені дорогий. Годі мене переслідувати, богине! Чи довго ти ще будеш мене мучити? Якщо я тебе чимось образила, ти мені вже стократ помстилася; якщо ж то моя врода розлютила тебе, то вона, ма­буть, стане й причиною моєї загибелі. Одного лише бракувало моїм поневірянням — триклятої війни, а тепер я зазнала і її гір­коти. Порівняно з цим місцем Вавілон здається мені привітним, бо там десь близько від мене був мій Херей. Тепер його, безпе­речно, немає серед живих. Мабуть, не міг він пережити мого по­спішного від'їзду. На жаль, ніхто мені не скаже, що сталося з коха­ним. Навколо мене самі чужинці, заздрісники, ненависники. А тих, що мене кохають, я маю за гірших ворогів від тих, що ненавидять. Відкрий мені правду, володарко, скажи, живий мій Херей чи ні?

Калліроя вже збиралась відійти від статуї, коли до неї підій­шла Родогіна, дочка Зопіра й жінка Мегабіза, яка і по батькові, і по чоловікові належала до найславетніших родин Персії. Це була та сама Родогіна, яка перша з персіянок зустріла Каллірою, коли та в'їжджала у Вавілон.

А єгипетський цар, почувши, що перське військо вже близько і готове до бою на суші й на морі, запросив до себе Херея і мовив

йому таке:

— Я не мав нагоди віддячити тобі за твій перший подвиг. Адже це ти захопив для мене Тір. Попереду — нові звитяги. У нас є на­года їх здобути. Тож не змарнуймо цієї нагоди. Для цього потріб­на і твоя участь. Домовмося так: моїм володінням буде Єгипет, а твоїм — Сірія. Тепер обміркуймо, як нам діяти далі. Воювати доведеться і на суші, й на морі. Вибирай сам, що ти волієш очо­лити: сухопутне військо чи флот. Гадаю, тобі більш до душі море. Адже ви, сіракузці, виграли морський бій у такого супротивника, як афіняни. Тепер ти зустрінешся з персами, яких теж колись перемогли афіняни. У твоєму розпорядженні єгипетські трієри, більші розміром від сіцілійських, та й числом їх більше. Хай тобі поведеться так само, як Гермократові, твоєму тестю!

На це Херей дав таку відповідь:

— Мені не страшна ніяка небезпека. Я воюю за твої інтереси, але водночас хочу помститися ненависному мені цареві. Дай мені разом з трієрами й оцих триста моїх воїнів:

— Візьми, — погодився єгиптянин, — та й ще інших, скільки захочеш.

І вони почали виконувати задумане, бо скрутне становище змушувало до негайних дій. Єгиптянин з сухопутним військом вирушив назустріч ворогам, а Херей був призначений навар-хом¹¹⁸. Це призначення засмутило сухопутних воїнів, які хотіли б, щоб Херей був їхнім начальником. Адже вони встигли його полюбити і покладали великі надії на його хист полководця. А тепер вони почували себе сиротами. Зате моряки були окрилені надіями і пишалися з того, що на чолі їхньої флотилії стоїть здібний і від­важний флотоводець. На них чекало нелегке завдання; тож і трі-єрархи¹¹⁹, і стерничі, і матроси, і солдати—всі як один навви­передки прагнули перевершити один одного у наполегливості перед Хереєм.

Бій на суші й на морі стався в один і той же день. Довгий час піхота єгиптян чинила відчайдушний опір персам, але врешті-решт відступила, зламана переважаючими силами. Перський цар на чолі кінноти почав переслідувати єгиптян, які поспіхом від­ступали до Пелусія. Можливо, єгипетський цар і врятувався б, якби Діонісій не здійснив подиву гідного подвигу. На полі бою він по­казував чудеса відваги, перебуваючи постійно поблизу Артаксер-кса, щоб той був свідком його хоробрості. Він перший потіснив єгипетські лави. Перси переслідували їх кілька днів і ночей підряд, але не могли наздогнати, і Діонісій, бачачи незадоволення пер­ського царя, сказав йому:

— Не гнівайся, володарю. Я наздожену єгиптян, якщо ти даси мені добірних кіннотників.

Цар погодився, і Діонісій, ставши на чолі п'ятитисячного заго­ну, за один день зробив два переходи і заскочив єгиптян уночі — багатьох узяв у полон, а ще більше перебив. Єгипетський цар, щоб не потрапити у ворожі руки, заколов себе мечем, а його го­лову Діонісій приніс Артаксерксу. Побачивши її, перський цар проказав:

— Зараховую тебе в число людей, які мають особливі заслуги перед нашим троном і роблю найприємніший подарунок, що його ти бажаєш усім серцем, а саме — даю тобі за дружину Каллірою. Твій подвиг вирішив справу на твою користь. Ось тобі чудова нагорода за доблесть.

Діонісій вклонився низько і відчув себе рівним богам, переко­наний, що тепер остаточно став чоловіком Каллірої.