Розділ з

До Статіри, дружини перського царя, завітали жінки найзнат-ніших персів, і одна з них сказала:

— Володарко! На наших землячок, красою яких ми віддавна захоплювались, йде війною одна грекиня, І славі перських жінок загрожує повна загибель. Нумо, обміркуймо спільно, яких нам ужити заходів, щоб нас не затьмарила слава чужоземки.

Засміялася цариця, бо не вірила цій чутці, і висловила таку думку:

— Греки — це нужденні хвальки, у яких будь-яка абищиця викликає надмірний подив. Я певна: увесь цей галас про красу Каллірої має не більше підстав, ніж те, що вони звуть багачем Діонісія. Досить одній з нас вийти і стати поруч з нею, щоб "краса" цієї жалюгідної рабині відразу померкла.

Вклонилися їй низько перські жінки і, висловивши свій подив її мудрістю, всі одностайно заволали:

— Якби ти, наша володарко, змогла сама показатися поряд з нею!

Однак потім голоси розділилися, бо персіянки почали нази-нати імена інших видатних красунь. Внаслідок голосування, під­німаючи руки, як це буває в театрі, була вибрана Родогіна, дочка Мегабіза, загальновідома своєю незвичайною вродою: чим для Іонії була Калліроя, тим для Азії — Родогіна.

Жінки заходились її прикрашати; кожна давала щось найкра­ще своє. Цариця дала їй браслети і намиста.

Отже, Родогіну нарядили для змагання як слід, і вона вийшла зустріти Каллірою у всеозброєнні. Привітати гостю особисто у неї були вагомі підстави, — вона доводилася рідною сестрою Фар-накові, тому самому, що написав царю про Діонісія. Подивитися на цю зустріч вийшли всі вавілоняни. Біля воріт юрмилася сила-силенна народу. На видному місці чекала Родогіна, оточена цар­ським почтом. Стояла вона в сяйві краси, горда, немовби кидаючи виклик гості. Дивлячись на неї, люди обмінювались радісними вигуками:— Ми за свою певні! Ніякого сумніву, що персіянка затьма­рить чужоземку. Куди грекині рівнятися з нашою. Ото їй буде ганьба! Осоромляться, ой як осоромляться ці хвалькуваті греки!

Аж ось з'явилась валка іонійців. Довідавшися про те, що їх зустрічає Фарнакова родичка, Діонісій скочив з коня і поштивно схилився перед Родогіною. А та, почервонівши, проказала:

— Хочу привітатись із сестрою.

І наблизилась до повозу. Хоч-не-хоч Діонісію довелося покли­кати Каллірою. Збентежений, він попросив дружину вийти з по­возу. Всі присутні напружили зір і затамували подих. Роззяви проштовхувались один поперед одного, кожен намагався поба­чити Каллірою і опинитись якомога ближче до неї. Засяяло обли­ччя Каллірої і привабило до себе всі очі, як буває тоді, коли серед нічного мороку заблисне ясний промінь. Вражені перси вкло­нились їй, і ніхто більше не звертав уваги на Родогіну. Вона теж усвідомила свою поразку. Не бажаючи, щоб її порівнювали з Ка-лліроєю, вона шмигнула в закритий повіз,— отже, визнала себе переможеною. Повіз із спущеними завісками покотився вперед, а люди, які не могли вже бачити Каллірою, цілували її колісницю.

Як тільки цар дізнався про прибуття Діонісія, він звелів єв­нуху Артаксату викликати його в палац і передати таке:

"Обвинувачуючи людину, якій довірена велика влада, не слід було тобі баритись. Але цю провину я прощаю, оскільки ти подо­рожував з дружиною. Зараз я відзначаю свято і зайнятий жерт­воприношенням, а позов розгляну через тридцять днів". Діонісій віддав поклін і вийшов.