Розділ з

Усе було зроблено згідно з наказом Херея. Калліроя, схопив­ши чоловіка за руку, відвела його вбік і осудливо сказала:

— Що ти затіяв, Херею? Невже ти хочеш забрати Статіру, а ра­зом з нею і красуню Родогіну в Сіракузи? Херей зашарівся і від­повів:

— Забираю їх не для себе, а тобі в служниці. Калліроя ви­гукнула:

— Нехай боги не допустять мене до такого божевілля! Щоб я тримала в рабстві царицю Азії, з якою мене зв'язують узи гос­тинності?! Якщо хочеш зробити мені ласку, одішли Статіру царю. Адже саме вона оточила мене піклуванням і берегла мене для тебе, немов дружину рідного брата.

— Я виконаю будь-яке твоє бажання,— погодився Херей.— Віддаю тобі Статіру, всіх бранців і, передусім, мою душу.

Калліроя на радощах поцілувала Херея і звеліла слугам по­вести її до Статіри. Цариця разом з найзнатнішими персіянками

сиділа в трюмі корабля і нічого не знала про те, що сталося. Не знала також, що Калліроя віднайшла Херея. Статіру пильно охо­роняли, було заборонено підходити до неї, бачити її, повідомляти, що відбувається в світі. Коли Калліроя зійшла на корабель у су­проводі трієрарха, моряки були вражені її появою. Всі вибігли на палубу й пошепки переказували один одному: "Прийшла навар-хова дружина!"

А Статіра болісне застогнала і, заливаючись сльозами, промовила:

— О, лиховісна Доле! Ти берегла мене до нинішнього дня, щоб я, цариця, стала слугою. Це, очевидно, прийшла моя пані поди­витись, яка їй дісталась рабиня.

Після цих слів Статіра жалібно заплакала: тепер вона, вільно-народжена, здається, відчула, що таке полон.

Але боги швидко змінили відчай цариці на радість. Вбігла Ка­лліроя, обняла її і сказала:

— Здрастуй, царице! Адже ти цариця і царицею залишишся назавжди. Ти потрапила не до ворогів, а в руки відданої тобі лю­дини, якій ти колись зробила добро. Наварх — це мій Херей. А зро­бився він єгипетським навархом, розгнівавшись на царя за те, що той надто повільно вирішував мою справу. Тепер Херей облишив гнів і вже не є вашим ворогом. Встань, найдорожча, і радій, бо ти вільна. Ти повернешся до чоловіка, бо цар живий, і до нього від­силає тебе Херей. Встань і ти, Родогіно, перша моя приятелько серед персіянок, і вертайся до свого чоловіка, їдьте і ви, всі інші, скільки вас забажає цариця забрати з собою, і не забувайте Каллірої.

Почувши таку мову, Статіра заклякла з подиву: вона не знала, вірити Каллірої чи не вірити. Але Калліроя славилась такою чес­ністю, що годі було приписати їй лицемірство і то в подібній дра­матичній ситуації.

Обставини змушували Херея діяти якнайшвидше. Він запро­сив до себе єгиптянина Деметрія. Це був філософ, особисто зна­йомий цареві, літній чоловік, який виділявся з-поміж інших єгип­тян ученістю і доброчесністю. Херей сказав йому:

— Я хотів забрати тебе з собою, але тільки ти здатний вико­нати одне важливе доручення. Я посилаю з тобою великому ца­рю його дружину. Це доручення піднесе тебе в очах царя і при­мирить його з іншими єгиптянами.

Так Херей призначив Деметрія стратегом тих трієр, які він повертав цареві.

Усі бажали супроводити Херея, заради нього дехто ладен був зректися батьків і дітей. Та Херей, враховуючи складність подо­рожі через Іонійське море, лишив собі тільки двадцять найкращихі найбільших трієр і посадив на них усіх греків, що були з ним, а з-поміж єгиптян і фінікіян лише тих, які виявилися особливо витривалими. Добровільно приєднались також чимало кіпріотів. Усіх інших Херей відправив додому, виділивши кожному його частку здобичі, щоб той повернувся задоволений і щоб родичі поставилися до нього з належною повагою. До того ж Херей за­довольнив усі прохання, з якими до нього зверталися люди.

Калліроя повернула Статірі всі царські шати, але цариця від­мовилась їх прийняти:

— Носи сама, Калліроє,— сказала Статіра.— Вони пасують до такого тіла, як твоє. Хай вони будуть утіхою твоїй матері й пода­рунком для ваших богів. У Вавілоні я маю безліч таких самих. Хай боги дадуть тобі щасливе плавання і не розлучать ніколи з Хе-реєм! Ти виявила благородство, гідне твоєї краси. Чудову заставу дав мені цар у твоїй особі.