Розділ 8

Не встиг він закінчити, як увійшов у зал (така була домов­леність) сам Херей. Побачивши його, Калліроя закричала:

— Херею! Ти живий? — і вже хотіла кинутися до нього, але Діонісій, ставши між ним і нею, затримав її і не допустив, щоб вони впали одне одному в обійми. Хто був би в змозі описати, що діялося в суді? Який поет міг би вигадати таку неймовірну фабу­лу? Здавалось, що дія відбувається в театрі, де на повну силу показано усі можливі почуття: плач і радість, подив і співчуття, сумнів і надію. Присутні не могли надивуватись щастю Херея, раділи за Мітрідата, співчували Діонісію, непокоїлись дальшою долею Каллірої. А вона була до глибини вражена і стояла безмов­на, дивлячись широко відкритими очима на Херея. Сам цар, як мені здається, хотів би бути на місці Херея.

При суперництві в коханні не обходиться без бійки, а Херей і Діонісій ще дужче розпалилися, маючи перед очима винагороду,

11 Іо призначалася переможцеві. Якби не повага до царя, вони пус­тили б у хід свої кулаки. Справа далі словесної перепалки не пішлаїї Хорей проголосив: -І

— Я її перший чоловік.

— А я — чоловік більш надійний,— відрубав Діонісій.

— Хіба я розлучився з дружиною?

— Ні, але ти її поховав.

— Покажи розвідну.

— Ти бачив її могилу.

— Каллірою видав за мене її батько.

— А за мене вона сама себе видала заміж.

— Ти не гідний дочки Гермократа.

— Ти тим більше, в'язень Мітрідата.

— Вимагаю повернення Каллірої.

— А я її не відпущу.

— Ти захопив чужу дружину.

— А ти свою вбив.

— Ти — перелюбник!

— А ти — вбивця !

Такий "бій" кипів між ними, а всі інші слухали не без задово­лення. Із спущеними очима, заплакана стояла Калліроя, відчува­ючи до Херея любов, а до Діонісія пошану. Цар звелів очистити залу від публіки, а потім почав радитися з наближеними — вже не в справі Мітрідата, бо цей блискуче себе виправдав, а чи слід призначати новий суду справі Каллірої. Деякі висловили погляд, що ця справа не підлягає царському суду.

— Обвинувачення, яке було висунуто проти Мітрідата, — до­водили вони, — ти, царю, мусив розглянути, бо він же сатрап, — державна особа, а всі інші — приватні особи.

Однак більшість стояли на протилежній точці зору, обґрун­товуючи її тим, що батько Каллірої приніс велику користь персь­кому трону, а також тим, що цар проведе розгляд не нового позову, а буде це, власне кажучи, продовження справи, яку він уже почав розглядати. Проте вони не хотіли виявити справжньої причини, яка спонукала продовжити розгляд цієї справи. Справжня при­чина була інша: вони не могли намилуватися надзвичайною кра­сою Каллірої. Отже, запросивши тих, яким було наказано вийти, цар оголосив таке рішення:

— Мітрідата я відпускаю. Нехай завтра вирушає в свою сатра-пію з подарунками, які одержить. Що стосується Херея і Діоні­сія, то нехай кожний з них скаже всю правду, як у них вийшло з Калліроєю. Бо я зобов'язаний належно потурбуватися про дочку Гермократа, який розгромив афінян, лютих ворогів моїх і всіх персів.Після оголошення такої постанови Мітрідат низько вклонив­ся, а на обличчях інших, причетних до позову, відбилося здиву­вання. Цар, помітивши це, пояснив:

— Я не кваплю вас, бо хочу, щоб ви з'явилися на суд підготов­леними. Даю вам для цього п'ять днів. Тим часом Калліроєю буде опікуватися Статіра, моя дружина, бо не личить, щоб вона, яка має судитися за чоловіка, прийшла на суд разом із ним.

Суперники повиходили з судилища в сумному настрої. Радий був тільки Мітрідат. Одержавши подарунки і затримавшись у Ва­вілоні на одну ніч, він уранці вирушив у Карію, осяяний більшою славою, ніж досі.