Розділ 2

Так проходила їх подорож, а тим часом Мітрідат їхав швидше за них та ще й вибрав інший шлях — через Вірменію. Зробив він це, побоюючись, аби цар не запідозрив його в тому, що він іде слідом за Калліроєю. До того ж Мітрідат прагнув прибути раніше за пози­вача, щоб підготуватися до суду як слід. Прибувши до Вавілона (цар саме перебував у цьому місті), перший день він відпочивав у своїх палатах: кожний сатрап мав там власний дім, де зупинявся, приїж­джаючи у справах. На другий день Мітрідат з'явився у царський палац і, привітавши перських сановників, звернувся до євнуха Ар-таксата, найважливішої і найвпливовішої особи при царі, якому попередньо послав коштовні подарунки, з таким проханням:

— Сповісти царю таке: його слуга Мітрідат з'явився, щоб очис­тити себе від наклепу, який звів на нього грек, і щоб віддати царю поклін.

Незабаром євнух вийшов до Мітрідата і передав йому таку цареву відповідь:— Цар не бажає ніскільки скривдити Мітрідата, а позов проти нього він розглядатиме після того, як сюди прибуде Діонісій.

Вклонившись, Мітрідат вийшов з палацу, а, повернувшися до­дому, запросив до себе Херея і заявив йому таке:

— Я став підсудним через те, що хотів вернути тобі Каллірою. Справа в тому, що Діонісій твердить, начебто лист до твоєї дру­жини писав не ти, а я, і вбачає в цьому доказ моєї розбещеності. Бо він переконаний, що тебе нема в живих. Нехай він собі вірить у це і надалі, аж до твоєї раптової появи на суді. На віддяку за все те добре, що я тобі зробив, прошу одного: до суду не появлятися людям на очі, наберись терпеливості, уникай побачення з Каллі-роєю і нікого не розпитуй про неї.

Неохоче слухав такі слова Херей і старався приховати свої почуття, але сльози покотилися по його щоках.

— Корюся твоїй волі, володарю,— відповів він Мітрідатові і ввій­шов у кімнату, в якій проживав разом з другом Поліхармом. Там, кинувшись на підлогу, він розірвав на собі хітон і,

Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені, І Голову всю він посипав, обличчя сплямувавши прекрасне⁸².

' Потім, ридаючи, заволав:

— О, Калліроє! Ми з тобою перебуваємо поруч, але не бачи­мо одне одного. Ти тут ні при чому, бо не знаєш, що Херей жи­вий. А я — найнікчемніший з нікчемних! Мені веліли не зустрі­чатися з тобою, а я, боягуз, прив'язаний до життя, ось до чого докотився, виконуючи волю тирана! Якби тобі хтось таке нака­зав, то ти радше погодилася б розлучитися з життям!

Поліхарм якомога утішав Херея.

А тим часом до Вавілона під'їжджав Діонісій. Але задовго до його приїзду місто облетіла чутка, сповіщаючи всіх, що сюди при­буває жінка, якій рівної на землі досі сонце не бачило. Перси з при­роди ласі на жіночу вроду, через те у кожному будинку і на кож­ній вулиці тільки й мови було що про цю подію.

Зрозуміло, ця чутка дійшла й до самого царя. Тим-то він за­питав євнуха Артаксата, чи приїхала вже мілетянка.

Діонісія вже давно турбувало те, що про його дружину пішов такий широкий розголос, і, чим ближче він під'їжджав до Ваві­лона, тим дужче брав його неспокій. Зігхаючи тяжко, він говорив сам до себе так:

— Це тобі, Діонісію, не Мілет, твоє рідне місто! Ти і там жа­хався підступів. А тепер, необачний чоловіче, зовсім утратив пиль­ність! Як то ти можеш везти з собою Каллірою у Вавілон, де на кожному кроці Мітрідати? Менелай навіть у цнотливій Спарті не зумів допильнувати Єлени, так що чужинець-пастух спромігся

нидатися їй принаднішим за самого царя. Таких Парісів у Персії гьма-тьменна! Хіба ти не бачиш небезпек, не помічаєш, як вони обступають тебе з усіх боків? Назустріч нам виходять цілі міста, перед нами запобігають сатрапи. Калліроя загордилася вже нині, <І що буде, коли побачить її цар? Єдиний порятунок для тебе — не показувати дружину на люди. Збережеш її тільки в тому разі, коли зможеш її сховати від чужих очей.

Заглиблений у такі роздуми, він сів на коня, а Каллірої велів їхати в повозі під спущеним покривалом. Можливо, йому вдалось би те, чого так бажав, якби не стався такий випадок.