Розділ 13

Коли вони ввійшли в дім, Ферон був вражений просторими й пишно опорядженими покоями: господар саме готувався до прийому перського царя.

Леона попросив Ферона зачекати, а сам пішов улагодити деякі господарські справи. Звільнившись, він запросив Ферона до свого розкішного помешкання і звелів накрити стіл.

Ферон, людина спритна і здатна пристосуватись до будь-яких обставин, ласував їжею і намагаь/;я прихилити до себе Леону, то п'ючи за його здоров'я, то з удаваною простодушністю вихва­ляючи розкішну обставу, то прикидаючися щирим товаришем. Весь цей час велася жвава розмова про жінку, яку пропонував Ферон. Він вихваляв її вдачу більше, ніж красу, знаючи, що зов-

Більшість може сама себе відстояти, а те, чого ми не бачимо, вима-І мс- захвалювання.

— Краще ходімо, — сказав Лєона, — покажеш мені ЇЇ.

— Вона перебуває не тут, — відповів Ферон, — справа в тому, що ми зупинилися на околиці міста, щоб уникнути митників. На­ше; судно стоїть на якорі за вісімдесят стадій звідси.

І Ферон описав, де саме.

— Отже, ви стоїте на якорі в наших володіннях! Тим краще. Нкдно, сама Доля веде вас до Діонісія. Тоді рушаймо в наш має­ток. Погостюєш, відпочинеш після морської подорожі. Будинок чудовий, і там є все, чого забажає душа.

Ферон зрадів, зметикувавши, що продаж піде гладко, бо відбу­деться не на ринку, а віч-на-віч між покупцем і продавцем.

— Згода. Завтра рано-вранці поїдемо туди, — сказав він, — ти — І» маєток, а я — на корабель, звідки приведу тобі цю жінку.

Так вони домовились і, потиснувши один одному руки, розій­шлися.

Довгою видалась обом ніч, тому що один квапився продати, .І другий купити.

На другий день Леона подався в маєток морем, узявши гроші, щоб заплатити завдаток при купівлі. Тим часом Ферон поспішив ті морський берег і з'явився перед своїми товаришами, які не­терпляче його чекали.

Він розповів їм про хід подій, а потім почав замовляти Каллі-рою улесливими словами.

— Донечко, — звернувся він до неї, — я хотів негайно пере­дати тебе твоїм рідним, але мені перешкодив супротивний вітер lui морі. Далебі, ти знаєш, як я щиро про тебе піклуюсь. Найваж­ливіше: ми зберегли тебе чистою. Незаплямовану, немов із шлюб­ної спальні, одержить Херей тебе, врятовану нами з гробниці. Л тепер нам треба помандрувати в Лікію³⁹. Немає ніякої необ­хідності, щоб ти пливла разом з нами, тим більше, що морська подорож дається тобі взнаки. Я віддам тебе в руки вірних друзів, а вертаючись, заберу і відвезу в Сіракузи. Візьми із своїх речей, що бажаєш, а все інше ми збережемо й віддамо згодом.

Почувши ці слова, Калліроя в душі посміхнулась, одразу їх розгадавши. Дівчина чудово розуміла, що її продають, і ладна ГІула на все, аби тільки звільнитися з полону розбишак.

— Вельми вдячна тобі за твою чуйність, батечку, — сказала нона. — Нехай боги всім вам віддячать належним чином. Але користуватись похоронними дарами, я вважаю, негоже. Збере­жіть для мене всі ті коштовності, а я задовольнюсь одним малим перснем, який був у мене на пальці, коли я лежала, як мертва.

Потім, закутавши голову хустиною, сказала: