Розділ 5

Діждавшись зручного моменту і опинившись з Калліроєю наодинці, Артаксат підійшов до неї і сказав:

— Жінко, я приніс тобі скарбницю великих благ. Не забудь тільки того добра, яке я тобі роблю. Вірю, що ти мені віддячиш.

Почувши такий початок, Калліроя зраділа: людині притаман­но сподіватися саме того, про що вона мріє. Так і Калліроя зразу ж подумала, що її повертають Херею, і вона прагнула це почути, в душі обіцяючи віддячити євнуху за його добру звістку. А Арта­ксат сказав далі таке:

— Жінко! Тобі пощастило мати божественну красу, однак ти не здобула від неї особливої слави і почесті. Уславлене на всій землі, ім'я твоє не знайшло по нинішній день ні чоловіки, ні коханця, які були б тебе гідні. На твою долю випали чоловіки: бідний ост-рів'янин і царський раб. Яку велич, який блиск дало тобі це? Чи володієш ти якоюсь багатою країною? Якими володієш дорогоцін­ностями? Якими містами? Чи багато рабів схиляються перед тобою в поклоні? Де там! Служниці простих вавілонянок і ті багатші від тебе! Проте ти не зовсім позбавлена ласки богів. Це вони привели тебе сюди під приводом суду, бажаючи, щоб тебе побачив великий цар. Ось перша приємна для тебе звістка: твоя краса завдала цареві невимовної насолоди. Що ж до мене, то я тебе перед ним розхва­люю, постійно йому про тебе нагадую.

А Каллірою ці слова, неначе меч, вразили до глибини серця. Але вона прикинулась, нібито не розуміє їх значення.

— Хай боги, — сказала вона, — поставляться доброзичливо до царя, та й цар нехай буде ласкавим до тебе за те, що жалієте нещасну жінку. Звертаюсь до нього з проханням скоріше звільнити мене від страждань, довівши до кінця суд, щоб я не набридала більше цариці.

Вважаючи, що він не досить ясно висловив свою думку і що Калліроя не зрозуміла його, євнух почав говорити прямо:— Щаслива ти саме тим, що в тебе закохався вже не якийсь там раб чи бідняк, а великий цар, який, щоб тобі догодити, готовий подарувати тобі і самий Мілет, і всю Іонію, і Сіцілію, і інші, ще багатші країни. Принеси жертви богам, слав своє щастя, ста­райся подобатись царю ще дужче і пам'ятай про мене, коли ста­неш багатою.

Першої миті Калліроя ладна була видряпати очі негідникові, шо намовляв її до гріха. Але як добре вихована і навчена володіти своїми почуттями людина, вона, усвідомивши, де перебуває, хто вона сама і хто з нею розмовляє, стримала своє обурення і пішла перед варваром на хитрощі:

— Не така то вже я безумна,— відказала вона,— щоб вважати себе гідною великого царя: я нічим не краща за перських служ­ниць. Прошу тебе більше не згадувати про мене володарю, бо навіть якщо він і не розгнівається тепер, то лютуватиме на тебе потім, коли виявить, що його, пана всієї землі, ти підкорив не­вільниці Діонісія. Дивно мені, як це ти, наділений неабияким розумом, перекручено розумієш доброту царя, не збагнув, що він не закоханий у нещасну жінку, а просто ЇЇ жаліє. Припинімо, од­наче, нашу розмову, щоб нас з тобою не обмовили перед царицею!

І Калліроя вибігла з кімнати, а євнух стояв, як укопаний, роз­зявивши від здивування рота. Набачившись прикладів жорсто­кого самодержавства, він вважав, що немає нічого неможливого не тільки для царя, а й для нього самого.