Основні елементи системи планування
Стратегічне планування (техніко-економічне прогнозування) полягає у розробці стратегії. У свою чергу стратегія – це всебічний комплексний план, призначений для забезпечення здійснення місії організації та досягнення її цілей.
Стратегічне планування включає: 1) розподіл ресурсів (фондів, технологій, досвіду, управлінських талантів); 2) адаптацію до зовнішнього середовища – поліпшення взаємин з оточенням; 3) внутрішню координацію відображення сильних і слабких сторін діяльності організації; 4) усвідомлення організаційних стратегій формування організації яка буде спроможна вчитися на минулих стратегічних рішеннях.
Мета стратегічного планування – дати комплексне наукове обґрунтування проблем, які з’являться перед організацією в найближчій перспективі та на їх основі розробити показники розвитку організації на плануємий період.
За основу при розробці стратегічних планів (рис. 5.2) береться:
аналіз перспектив розвитку організації, завдання якого – вияснити тенденції та фактори, що впливають на розвиток організації;
встановлення конкурентоспроможності продукції організації на різних ринках та напрямки розвитку стратегії з основних видів діяльності;
вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку організації;
визначення напрямків диверсифікації основних видів діяльності, пошук нових більш ефективних видів діяльності та встановлення очікуємих результатів.
На початку 90-их років почався перехід від стратегічного планування до стратегічного менеджменту, який визначається як комплекс не тільки стратегічних управлінських рішень, але й конкретних дій, що забезпечують швидку реакцію організації на зміну зовнішніх обставин.
Рис.5.2. Структура стратегічного планування та принципи його
здійснення
Суть стратегічного менеджменту заключається в питаннях:
в якому стані знаходиться організація в даний час?
в якому стані вона бажає знаходитись через 3, 5, 10 років ?
якими засобами (способами) досягти бажаного результату?
В основі стратегічного менеджменту лежать стратегічні рішення.
Стратегічні рішення – вид управлінських рішень, які:
а) орієнтовані на майбутнє і закладають основу для прийняття оперативних управлінських рішень;
б) пов’язані із залученням значних ресурсів.
До стратегічних рішень слід віднести:
реконструкцію підприємства;
впровадження нових технологій, нової продукції;
зміну організаційно-правової форми організації, структури виробництва і управління, нові форми організації та оплати праці тощо;
вихід на нові ринки збуту;
злиття підприємств.
Корпоративна (портфельна) стратегія – це стратегія, яка описує напрямки розвитку підприємства, його виробничо-збутову діяльність. Вона показує, як управляти різними видами бізнесу, щоб збалансувати портфель товарів і послуг.
Корпоративна стратегія включає:
розподіл ресурсів між підрозділами на основі портфельного аналізу;
рішення про диверсифікацію виробництва з метою зменшення ризику;
зміну структури управління;
рішення про злиття, придбання, входження до ПФГ;
єдину стратегічну орієнтацію підрозділів.
На рівні виробничих підрозділів розробляються ділові стратегії (бізнес стратегія) – стратегія забезпечення довгострокових конкурентних переваг виробничого підрозділу.
Функціональні стратегії – стратегії, які розробляються функціональними підрозділами і службами на основі корпоративної і ділової стратегій.
Планування реалізації стратегії. Стратегічне планування визначає, що і коли хоче досягти організація. Але для досягнення її цілей важливо знати, як реалізувати стратегію, тобто існує необхідність планування реалізації стратегії.
Рис 5.3. Модель планування реалізації стратегії
Реалізація стратегії здійснюється у двох напрямках (рис. 5.3):
з використанням економічних важелів шляхом формування бюджету, застосування системи показників та управління за цілями;
з допомогою адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил.
Характеристика складових елементів адміністративного напряму.
Тактика – це короткотермінові стратегії які:
розробляються з метою розвитку стратегій;
створюються на рівні середньої ланки управління;
діють коротший час ніж стратегії;
мають властивість досить швидко виявляти результати.
Політика – це загальне керівництво до дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей. Політику формують топ-менеджери на далеку перспективу.
Процедури – дії, які слід виконувати в конкретній ситуації. Вони визначають послідовність дій, які необхідно робити в конкретній ситуації.
Правила – вказують на те, що слід зробити в конкретній ситуації.
Правила і процедури:
вказують працівникам напрям дій;
виключають повторювання;
дають змогу передбачати події;
сприяють порівнянню з минулим, аналогом тощо.
Економічний напрям базується на формуванні бюджету, застосуванні системи показників і управління за цілями.
Бюджет – це метод розподілу ресурсів, поданих у кількісній формі, з метою досягнення певних цілей, які також мають кількісне вираження.
Механізм формування бюджету передбачає попередню розробку кошторисів службами й підрозділами та підготовку підсумкового бюджету.
З метою конкретизації напряму реалізації стратегії доцільно формувати систему економічних показників, яка буде відображати основні параметри тактики і стратегії. Показники слід визначати для кожного рівня управління.
Концепцію управління за цілями буде розглянуто в питанні 5.6.