16. Моністична та дуалістична теорії взаємодії міжнародного та

XIX ст. Г. Тршіпель.. Д. Анцшіотгі, Д Фіиморпс і набула бМо^гоиЯншаД міжнародне та внутрішнє право — це дві самостійні правові системи, два різні правопорядки. Норми міжнародного права не можуть діяти у внутрішньому правопорядку, ! Кавпак" норші^внутрішнього права не діють у міжнародно-правових відносинах^ - не ’«перечує не — ХЗя державами своїх міжнародно-правових зобов'язань -»для «ього необхідно використання спеціальних законодавчих процедур, завдяки яким лише й^

ґп*пі*гвг»пення') нсюм міжнао права на норми внутрішнього права. У результаті держава одержує унікал 1ХшГа^ГГоду^Рподвійне жи£я: одн^~ в галузі міжнар-правовнх відносин, ін - внутрішнє^ и умовах демократичного політичного режиму виконавчій і законодавчій владі складно укладати мГжнароЫ добори'^^ поиш^ї імплементації у внутрішньому прав.. Відповідним внутрішньодержавним процедурам, як правило, присвячене досить деталізоване законодавство.

іГмоністична тео»ія% ГРУНТ на визнанні міжнародного та внутрішнього права єдиною систсмою правГпочХ1Хстї'4одні прихильники монізму виходять .з верховенства внутрішнього права держави,

'Т* МоиГстнчнаИ^р^пр^а^^н^Р^ньодержавного права -> ХІХ-ХХ стол -> абсолютним визнГє^ право - складова частина національних правових

систем . Недоліки:

в міжнародних відносинах примату зовнішньої політики окремих держав, що ож

«О рівня захисту прав і інтересі, людства, коли амбіції окремих держав мають поступитися місцем збереженню загальнолюдські« цшиосгаи 2 Монізм примату міжнародного права -» після І світової вшни. Г. Кельзен . ~7у світі існу д правопсГрядок^у’рамках єдиної системи права. Він охоплює і міжнародне, , „атональне право, однакдомінуючим є правопорядок, грунтований на міжнародному публічному праві. .

Прийнятною с^д^вважати таку модель співвідношення міжнародного та внутрішнього права, відповідно дЖ^^ержавн^ відносинах діють норми внутрішнього права, але таким чином що £они не супереч-,ь міжнародному публічному праву. У раз. ж прогалин у_ВН>^ішньо^у чи

колізій норм внутрішнього та міжнародного права мають діяти норми міжнародного ^^(ос^нвості дн нопм міжнародного права у внутрішньому правопорядку кожна держава може визначати самостійно).

грунтована на синтезі теорій дуалізму та прцмрту міжнародного Л ^міжнародної 'мїн^рішній^ правопорядки не знаходяться в ієрархічній залежності та тісно взаємодіють -» виникають сфери спільного міжнародно- та національно-правового регулюванняи безсумнівним приматом міжнародного права (прав людини, деяких питань міжнародного морського прав«,тощоГ у 'Гйж'е^ Граються галузі виключного міжнародно-правового та нац.ональнонправового регулювання. Неминучим є розширення області спільного правового регулювання за ра у проникнення міжнародного права до внутрішнього правопорядку.

13. Загальні принципи права як джерело міжнародного права.

Поняття загальних принципів права з’явилося в арбітражній практиці XIX ст., а потім і в Статуті Постійної палати міжнародного правосуддя. Після деяких сумнівів ця норма була включена до Статуту Міжнародного Суду. Відтоді питання про те, що становлять собою загальні принципи права, які визнаються цивілізованими націями, викликає чимало дискусій, аж до прагнення мінімізувати значення п. «с» ст. 38 Статуту Міжнародного Суду. Через визнання існування загальних принципів права, що визнаються цивілізованими націями, можливе визнання єдності права як загальноцивілізаційного, загальнокультурного явища.

Загальні принципи права— саме ті первинні правові смисли, на основі яких виникло й існує право, у тому числі й міжнародне.

Мова тут іде не тільки про юридичні вчинки або логічні правила, але й про саму внутрішню культуру права та правозастосування.

До загальнихпринципів права можна віднести:

• принцип свідомості,

• принцип незловживання правом,

• принцип, який встановлює, що рівний над рівним не може мати влади,

• принцип, згідно з яким не можна бути суддею у власній справі, та інше.

Деякі із загальних принципів права набули із часом значення основних принципів — наприклад, принцип дотримання договорів.

Загальні принципи не мають зазвичай письмового закріплення, а їхнє застосування пов’язане в першу чергу з культурою правозастосовувача, коли на основі інших норм прийняти рішення неможливо. Відповідно, загальні принципи права — це не звичаєво- правові норми, оскільки вони настільки давно поширені, що втратили безпосередній зв’я­зок із практикою держав.

Міжнародному праву відомі випадки звернення до загальних принципів права, хоча відбувається це нечасто. Міжнародні судові органи зазвичай використовують такі принципи для мотивування рішень, не вказуючи на них як на джерело. Але відомі й інші випадки, коли загальний принцип права виступав у якості однієї з основ судового рішення

13