7. Міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій.

• Вперше тягання про правосуб’єкгиість міжнародної організації постало у зв’язку із діяльністю Ліги ШШШ * хоча між Лігою Націй та Швейцарією було укладено міжнародну угоду як між двома рівноправними суо є ютами остаточне вирішення проблеми пов’язано із наданням у 1949 році

консулі.-

ШИііШйМ-ШіЦІСТіі Міжнародних організацій.

ВИЙНЯТО у зв язку із вбивством служ ВШШ.ПРтт ектн|сть міжнародних організацій.

ми утв основними суб єктами міжнародного права на основі угоди між ними, тому відносяться до групи похідних суо еюпв міжнародного права. Ці угоди є засновницькими актами міжнародних організацій. У цих актах визначаються цілі і завдання організацій, її організаційно-структурний порядок і регулюються відносини організації державами-членами.

• МО не маютьсуверенітету І своєї території. Вступати у міжнародно-правові відносини міжнародна організація може лишеу межах своєї компетенції, визначеної в ЇЇ засновницькому документі — уставі.

• Компетенція (правоздатність) організацій має свою природу, відмінну від правоздатності держави своїми витоками має волевиявлення держав, які уклали договір. У зв’язку з цим вона постійно несе

договірний спеціальний і похідний характер. Спеціальна правосуб’єктність міжнародних організацій визначається їхніми функціями.

! НІ організації бувають 2 видів: міжурядові та неурядові.

ЩИРІ- ®}щт

а) здатність укладати міжнародні договори;

б) мати привілеї та імунітети;

в) здатність заявляти міжнародно-правові претензії тощо.

ММУО не можуть бути стороною у справі, яку розглядає Міжнародний Суд ООН Суд дає лише консультативні висновки. МмУО не здійснюють юрисдикції щодо злочинів, скоєних на території розташування організації. Це — функція держави перебування організації, яка в той же час не може без згоди і енерального секретаря Організації проводити обшуки, арешти тощо в межах розташування організації.^{г 1}

Для ММУО характерне одностороннє представництво: вони, як правило, не посилають своїх представників удержави-члени (виняток становить практика діяльностіООН, ОБОЄ та місії деяких інших організацій),

Формально маючи право укладати міжнародні договори, фактично (і юридично)) ММУО обмежені щодо сфери реалізації цього права. Здебільшого установчі акти міжнародних організацій передбачають їхнє право укладати договори про співробітництво з іншими міжнародними міжурядовими організаціями, про штаб-квартиру організації, з адміністративних та фінансових питань, про надання технічної допомоги то2^,ггані>правонаступника. і хоч Віденська конвенція про право договорів з участю організацій від ІУ86 року закріплює універсальне правило: «Правоздатність ММУО укладати договори регулюється правилами цієї організації», кількість таких договорів ще досить незначна.

і-кщшші_н£урядорі організації утворюються юр та фіз особами. Вони не наділені правом укладати міжнародні угоди. Приклад -> Міжнародний комітет Червоного хреста.

Г ^«комерційний характер фінансування організації самими членами чи добровільними внесками.

з.їзяильні рухи, воюючі чи повсталі сторони та інші озброєні групи. 3. Не повинна приймати участь у політиці з метою досягне)

ГїГИїтгині пйгугії т-а лил^ииіпиі лИ'^пши.» ... .

~ повинна використовувати чи пропагувати насильницькі методи -» не визнаються МНУО

гЧ. или*,(лиі ІТ IX ггі : 1 :

досягнення влади _->виключає із кола МНУО Інтернаціонал,

політичніпартіїта опозиційні об’єднання політичних партій, таких якЛіберальний

ї. оцшіістичний Інтернаціонал, Міжнародний союз демократів тощо.

10. Питання про міжнародну правосуб’сктність фіз і юридичних осіб. кМіашшшщ а , дрп іму^шшіст-ь ФкшявпхзхМ*

Основні аргументи захисту:

У сучасних міжнародних договорах містяться норми прямо орієнтовані на індивідуум:

1. Норми регулюють міжнародну кримінальну відповідальність фізичних осіб за військові злочини, за злочини проти миру та людяності.

2. Норми надають індивідуумам юридичні можливості забезпечення захисту.

3. Норми матеріального права - норми про права людини, сімейних відносин, трудових відносин, соцзабезпечення..

4. Норми процедури (процесуальні) - в рамках Європейського суду, комітету з прав людини конвенції з прав людини.

5. ст. 16 Міжнародного пакту про громадянські і політичні прав. - Кожна людина де б він не знаходився, має право на визнання її правосуб'єктності

Противники цієї позиції вважають що сам по собі доступ в міжнародні органи не перетворює індивідів у суб'єктів міжнародного права, означає лише те, що учасники відповідного договору беруть на себе взаємне зобов'язання забезпечити цей доступ наявними в їх розпорядженні правовими та організаційними засобами.

Об'єктом регул угоди про права людини є міждержавні відносини в даром випадку відносини співпраці, заохоч поваги в правах людини, а сама людина користується тільки плодами цієї співпраці.

ц. Питання _Ш0Д9Міжнародної ораросуб’ектності транснаціональних компанійпідіймалося дуже давно, ще юристами Вест-Індської компанії.

ТНК, в яких частка внутрішньої торгівлі становить більш як 1\3 світової торгівлі, а також понад 2\3 всіх платежів за передачі технологій, вирішують не лише економічні, а й принципові політичні питання міжнародного співробітництва. Державні заколоти, економічні кризи в країнах, оголошення платіжної неспроможності, банкрутства тощо часто є результатом, виконаним на замовлення певної ТНК.

Водночас ТНК, не обтяжені бюрократичними структурами, досить оперативно можуть вирішити як власні, так і державні проблеми. Завдяки власним капіталам і технологіям вони здатні піднести економіку навіть тих країн, яким не змогло допомогти міждержавне співробітництво. Проблеми боргів країн, що розвиваються, сьогодні вирішити практично неможливо без участі ТНК.

На користь надання міжнародної правосуб’єктності ТНК свідчить їх право участі в роботі деяких міжнародних організацій (наприклад, ЮНКТАД), право участі в підготовці документів деяких міжнародних форумів, участі на паритетних засадах у розв’язанні проблеми «північ-південь» тощо.

Згідно ст, ІЗ Іранського закону ПРО нафту від 1957 року у відносинах з ТНК застосовуються принципи міжнародного права. У висновку Міжнародного арбітражу у справі між Саудівською Аравією таараоо-ямериканськон) нафтовою компанією (Арамко) від 1958 року міститься таке положення, що якщо не можна застосувати якої-небудь норми внутрішньодержавного права якої-небудь держави в усіх питаннях стосовно транспортування морем, територіальними водами, що перебувають під суверенітетом держави, та відповідальності держав за порушення їх міжнародних зобов’язань, то у відносинах, які регулюються концесійними угодами, застосовується публічне міжнародне право».

Уже сьогодні ТНК від свого імені укладають угоди як з окремими державами, так і з міжнародними фінансово-економічними організаціями.

Усе це дає підставу говорити про утворення свого роду транснаціонального права,у межах якого ТНК стають носіями не тільки певних прав, але й обов’язків.

10

И.Міжнародно-правовий звичай як джерело міжнародного права.

Міжнародно-правовий звичай- неписана форма вираження норми права. МПЗ - як правило сформований на практиці міжнародних відносин і визнаний суб'єктамиМП в якості юридично обов’язкових.Opinio juris - визнання суб’єктамиМП характера юридичних норм за правило, яке склалося на практиці, переконання суб’єктівМП в тому, що правило поведінки, якому вони слідують є юридично повноцінним. Практика - фактичні дії - повинна бути достатньо визначена та однотипна для того , щоб можна було вивести певне правило + повинні бути присутні елементи повторюваності, фактор часу. Практика = сукупність фактичних діянь суб’єктами МП, являючих собою повторювання міжнародних відносин якісно однорідних по своєму змісту, локалізованих у просторі та часі фрагменти соціального життя з відносно стабільним складом учасників.

п. Ь) ст. 38 Статуту Міжнародного Суду міжнародно-правовий звичайдоказ загальної практики, визнаної в якості правової норми. Для того щоб була визнана наявність звичаю, потрібне дотримання низки умов, які підтверджують існування практики, що і визнається у якості правової норми: відносної тривалості практики, її ідентичності, загального характеру практики, її правомірності.

У разі укладення міжнародного договору міжнародно-правовий звичай, що регулює ті самі відносини, нерідко не втрачає свого значення. Перш за все він може залишатися чинним для тих суб’єктів, що, визнаючи звичай, не приєдналися до угоди з якихось причин. Звичай може бути за своїм обсягом ширшим, ніж договірна норма, і в цьому разі звичай також може діяти поряд із міжнародною угодою. Припинення міжнародного договору не припиняє автоматично дію звичаю.

Доказом існування міжнародно-правового звичаю можуть бути різні неправові джерела: резолюції міжнародних організацій і конференцій, дипломатичне листування, спільні заяви держав, комюніке, рішення національних або міжнародних судових органів, практика міжнародних органів та інше. Значення таких джерел неоднакове, але в сукупності вони можуть або підтверджувати, або заперечувати факт існування звичаю. Так, виходячи з наведеного прикладу з космічним простором, можна зазначити, що одним із доказів існування відповідного звичаю була резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1962/ХУШ «Декларація правових принципів діяльності держав із дослідження та використання космічного простору» від 13 грудня 1963 р.

Міжнародний звичай слід відрізняти від міжнародної звичаєвої практики | (звичаєвості). Міжнародна звичаєвість — це загальна практика, що не має характеру | правового зобов’язання. Міжнародною звичаєвою практикою є. наприклад, І дипломатичний етикет. Міжнародна звичаєвість може перерости в міжнародно-правовийі звичай або навіть послужити основою для договірної норми.