53. Питання про виключну внутрішню компетенцію держав у галузі прав людини.

Міжнародне право визнає, що держава у своєму внутрішньому законодавстві може обмежувати деякі права людини та встановлює рамки таких обмежень. Але з огляду на розмаїття існуючих правових систем і те, що кожній державі притаманні свої особливості та традиції, виникає проблема однакового дотримання прав і свобод людини.

У міжнародному праві її розв'язання полягає в тому, що питання захисту прав людини не є сферою виняткової внутрішньої компетенції держави. Тому існують міжнародні стандарти прав людини, засоби та способи міжнародного контролю за дотриманням прав людини в державах.

Водночас у міжнародному праві вважається загальновизнаним, що деякі із прав не можуть бути обмежені за жодних обставин (ст. 4 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 15 Конвенції про захист прав людини та основних свобод).

Більшість країн світу визнають, що захист прав людини не належить до виключної внутрішньої компетенції. Хоча деякі держави (Куба, Китай, Іран, Північна Корея та ін.) ставляться по-іншому, цілком очевидно, що міжнародна практика йде шляхом осуду грубих масових порушень прав людини. Міжнародно-правові санкції за такі правопорушення застосовуються незалежно від того, чи відносить держава ці дії до області своєї виключної внутрішньої компетенції. Саме так було із застосуванням санкцій Радою Безпеки ООН проти Південної Родезії та ПАР,

Сфера виключної внутрішньої компетенції держав постійно звужується. Відбувається це переважно за рахунок розширення міжнародно-правового регулювання у сфері внутрішньодержавних відносин.

Такі відносини можуть стати врешті-решт об’єктом спільного національно- та міжнародно-правового регулювання.

Але залежно від пануючої в державі моделі співвідношення міжнародного та внутрішнього права міжнародно-правове регулювання цих внутрішньодержавних відносин буде безпосереднім чи опосередкованим.

53

55. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р . Історія прийняття, каталог прав, контрольний механізм.

Ь^іаадподчий пакт пр^Л^ЖШянські і політичні ппам- пактООН, заснований на Загальної декларації прав людини. Прийнято 16 грудня 1966 року, вступив в силу 23 березня 1976 року. Пакт є міжнародним договором і має обов'язкову силу для 165 держав-умасників, станом на квітень 2010 року Крім держав-учасниць, пакт підписано ще 7 країнами.

Пакт ратифікований Указом Президії НД СРСР 18 вересня 1973року.

І^т.іуроже бути умовно Розділений на2 частини:

1. Статті, у яких викладено зміст громадянських і політичних прав,

2. Статті, що стосуються міжнародного контролю за дотриманням цих прав.

Формулювання статей про права людини не залишають сумнівів у їхньому імперативному характері. Це є наслідком розуміння того, що з дотриманням саме громадянських і політичних прав пов'язані гарантії особистої свободи людини та рух суспільства до дійової демократії. Держави-учаснииі зобов'язані забезпечити в межах..СЗреї юрцздикцц.дотримання Громадянських і політичних Прав V повному обсязі. Пакт надає державі право обмежити деякі із проголошених прав"

ІІ. Каталог ппав;

Стаття 1 - право ^народів на самовизначення.-Стаття 6 - право на життя;Статгя 7 - заборона катувань;Стаття 8 - заоорона рабства,-Стаття 9 - право на свободу та особисту недоторканність;Статгя 10 - право осіб, позбавлених волі, на гуманне поводження і повагу гідності;Стаггя 11 - заборона позбавлення волі за оорги,-Стаття 1_. - право на вільне пересування і свобода вибору місця проживання;Стаття 13 - обмеження можливості висилки іноземців;Стаття 14 - рівність перед судом, презумпція невинності, заоорона повторного засудження, право на перегляд засудження та інші процесуальні права;Стаття 15 - заоорона кримінальної засудження за дії, не визнавалися злочинними під час їх вчинення (англ.);Стаття 16 - право на визнання правосуб'єктності;Статгя 17 - заборона втручання в особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємниця кореспонденції та захист від незаконних посягань на честь і репутацію;Статгя 18 - право на свободу думки, совісті і релігії,-Стаття 19 - свобода слова;Стаття 20 - заборона пропаганди війни та виступів на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що представляють собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насшіьства;Стаття 21 - свобода зібрань;Стаття 22 - свобода асоціацій,-Стаття 24 - права дітей;Стаття 25 - право брати участь у веденні державних справ, голосувати і бути обраним,-Стаття 26 - рівність перед законом (англ.), заборона дискримінацЩСтатгя 27 - права етнічних, релігійних і мовних меншин.

ДЬ-.^.9Л.ТР^ДЬ ?а дотриманнямнорм Пакту, включаючи розгляд індивідуальнихскарг, здійснює‘ШУйДРОДВ.НЙ орган..—- Крмітет__іі прав людини, розглядаючи доповіді країн-учасннць, публікуючи коментарі ( зауваження загального порядку") до пакту і розглядаючи скарги на порушення пакту країнами-учасницями першого Факультативного протоколу.

п^^аК^^{ЛЬТаТИВНИ}^^ПР^0ТР^{К0Л л0}Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, підписаний у 1966р., надав Комітету із прав людини компетенцію приймати та розглядати повідомлення (скарги) вщ осіб про те, що вони є жертвами порушень дєржлвою-учасницею Пакту та цього протоколу якогось із прав, виклад у Пакті. Україна ратифікувала Протокол і визнає юрисдикцію Комітету.

протоколи до неї.