54. Концепція прав людини за Загальною декларацією прав діоди ни 1948р. Юридична сила Декларації.

Європейські філософи епохи Просвітництва розвинули теорію природного права, під впливом якої були сформульовані такі документи, як англійський Білль про права 1689, американський Білль про права та французька Декларація прав людини і громадянина.

Під час Другої світової війни потреба в прийнятті міжнародного білля щодо прав людини. У своєму звертанні до нації 1941 президент США Франклін Рузвельт закликав до захисту того, що він назвав істотними чотирма свободами: свободи слова, свободи совісті, свободи від страху та свободи від злиднів. Ця декларація відображала переконання початку 1940-их, за якими захист прав людини повинен був стати умовою мирних угод після закінчення війни. Статут ООН підтвердив віру в фундаментальні права, гідність і цінність людської істоти і зобов'язав усіх членів ООН забезпечити повагу й дотримання людських прав та основних свобод для всіх без розрізнення щодо раси, статі, мови чи релігії.

Коли по Другій світовій війні злочини Нацистської Німеччини стали відомими світовій громадськості, склався консенсус щодо того, що Статут ООН недостатньою чітко визначає права, про які йдеться. Виникла потреба прийняття загальної декларації, яка б уточнила перелік жав людини, щодо,яких, діяди-б положення, Стащу „ООН, ...

І. Загальна декларація прав людини ухвалена 10 грудня 1948 р.і досі залишається з багатьох поглядів документом унікальним **> перший міжнародний акт, у якому були викладені громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права людини.

Вперше вони були викладені в міжнародному документі систематизовано, у вигляді каталогу, тобто як перелік прав і свобод. Декларація вперше проголосила необхідність єдиного для всіх розуміння прав людини. Уперше в міжнародному праві Декларація пов'язувала дотримання прав людини з рухом до демократії.

Загальна декларація прав людини була ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН УФормірезолюції.

Ц, Юридична сила Декларації.-> Деклараціямає рекомендаційний характер,не є міжнародним договором і, природно, не може розглядатися як юридично обов’язковий документ для певної країни щодо втілення в життя її положень. У той же час, оцінюючи юридичну силу цих положень, необхідно зазначити високий міжнародний авторитет Декларації у справі приведення національного законодавства з прав людини до міжнародних стандартів: європейського та світового (міжнародного) рівня, а тому більшість правників поділяють думку про те, що норми Декларації є відображенням звичаєво-правових норм і тому здаютьxapa.KT.SB міжнародно-правового зобов’язання.

Тобто коли міжнародний чи національний суд посилається на норми Декларації, насправді він застосовує аналогічну звичаєву міжнародно-правову норму. Норми Декларації є підтвердженням існування звичаєво-правових норм.

56. Перший Факультативний протокол до Міжняродного пакту про громадянські і політичні права 1966р.

Перший факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, підписаний у 1966р., надав Комітету із прав людини компетенцію прлйматц.та розглядати повідомлення (скарги) від осіб про те, щовони є жертвами порушеньлержавою-учаснииею Пакту та цього протоколу якогось із шшйівикладених у Пакті. Україна ратифікувала Протокол і визнає юрисдикцію Комітету.

Комітет може визнати неприйнятним кожне подане згідно з цим Протоколом повідомлення, що є анонімним або яке, на його думку, становить собою зловживання правом на подання таких повідомлень чи несумісне з положеннями Пакту.

Комітет доводить кожне подане йому згідно з Протоколом повідомлення до відома Держави-учасниці Протоколу, що, як твердиться, порушує якесь із положень Пакту.

Держава, яка одержала оповіщення, протягом 6 місяців подає Комітетові письмовіпояснення чи заяви, що роз’яснюють це питання і будь-які заходи, якщо такі мали місце, яких могла вжити ця держава.

Комітет розглядає одержані згідно з цим Протоколом повідомлення з урахуванням усіх письмових даних, поданих йому окремою особою та зацікавленою Державою-учасницею.

Комітет не розглядає ніяких повідомлень від осіб, поки не переконається в тому, що:

1. це саме питання не розглядається згідно з іншою процедурою міжнародного розгляду чи врегулювання;

2. ця особа вичерпала всі доступні внутрішні засоби правного захисту.