8.Міжнародна правосуб’ектність народу.

Народ- історично складена сукупність людей відмінна від інших мовою, відносно стабільним особливостями культури і психіки, а також загальним самовизнанням свого існування.

Правовою основою наділення нації, народу, які борються за свою правосуб'єктність - принцип рівноправності та самовизначення народу.

В силу принципу рівноправ'я - всі народи мають право вільно визначати свій політичнші статус і здійснювати його економічний, соціальний і культурний розвиток і кожна держава зобов’язана поважати це право з відповідністю до своєї держави.

МЕЖ цщді.в ,ВУДЕ.ДШ>1пдещ^.Х..£іШТІ. £>9^Нде в п. 2 ст. 1

визначається зобов’язання держав «розвивати дружні відносини між націями на основі поважання принципу рівноправності та самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру».

Важливими міжнародно-правовими документами у сфері прав людини, які теж закріпили цей принцип, були Міжнародний «іакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.» у п. І ст. і яких встановлено, що «всі народи мають

1970 р Генеральна Асамблея ООН Декларацію про принципи міжнародного принцип рівноправності та самовизначення народів було віднесено до основоположних принципів міжнародного права, на яких будується і підтримується сучасний міжнародний правопорядок.

Народ, який бореться за свою незалежність виступає учасником міжнародних правовідносин,

через які здійснює свої права та обов’язки. Хоча, безпосередньо народ як сукупність людей, об’єднаних територіальною ознакою, не може весь одразу виступати стороною правовідносин, його представляє національно-визвольний рух, організація чи фронт, тобто політична організація, що самостійно здійснює квазідержавні функції

Ознаки, дким повццен ролмітн ніщіонально-виддольпиґі г>УХ, щоб виступати у ролі суб’єкта ЦІЯЩРРДМГР ПРвМг,

1. Наявність певної політичної сили, тобто об’єднання, яке об’єктивно може здійснювати політичну владу. Умовою визнання правосуб’єктності народу, який бореться за свою незалежність буде існування органу, який від імені цього народу здатен представляти його в міжнародних відносинах.

2. Наявність народу, який: 1) не має власної незалежної держави, а, 2) прагне її здобути

3. Національно-визвольний рух мас репрезентуватиякщо не все населення, то хоча бного більшістьабо найбільш впливову групу, яка володіє політичною владою

4. Територія, на якій народ прагне утворити нову державу, має належати іншій державі. Орган, який представляє народ, що бореться за свою незалежність повинен ефективно контролювати частину території.

■ОааіЯІДЬ«Ш?ММЬШ>.:вт.»оЦьні>го руху, 5>11.ИГІКнщт-УШт&нн*.навддай. випливає із самої суп національно-визвольного руху. Адже якщо політично сила не може виступати стороною міжнародних відносин, вона не є суб єктом міжнародного права. радикальна ісламістська організація «Техрік Талібан- і-Пакістан» не може вважатися національно-визвольним рухом, оскільки жоден суб'єкт міжнародного права не наважується вступити з нею у правові відносини.