9* Питання про міжнародну правосуб’ектність суб’єктів федеративних держав і адміно-територіал одиниць унітарних держав.

Федеративна держава— це складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки, штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність. На сьогодні існує 25 федерацій, 6 з них в Європі,

Ступінь самостійності суб'єктів федерації найчастіше визначається основним законом федерації — конституцією, федеративним договором або договорами, які відносяться до розмежування предметів ведення та взаємному делегуванню повноважень між федерацією та її окремими суб’єктами, в тому числі у міжнародній сфері. Наприклад, за Положенням про федеральну землю Бав«зрію за Веймарською конституцією 1919 року їй надавалося право підтримувати дипломатичні відносини, але тільки з Ватиканом.

Федерація, як правило, виступає в якості єдиного суб'єкту міжнародного права. Що стосується членів федерації, її суб’єктів, то вони можуть розглядатися в якості носіїв в тому чи іншому об’ємі міжнародних прав та обов’язків лише у випадку, коли це допускається федеральним законодавством ( тому ступені, в якій вони безпосередньо та автономно від центральної влади беруть участь в міжнародних відносинах).

Конституційна система ряду держав з федеративним устроєм допускає можливість укладання суб’єктами федерацій міжнародних угод з визначеного кола питань зі згодою самої федерації (Австралія, Австрія, Канада, Росія тощо). Тим не менш у цих випадках влада суб’єктів федерації користуєгься не власними повноваженнями, а діє як орган федерального управління, яким відповідні повноваження делеговані центральною владою. Міжнародну відповідальність за їх дії несе федеральна держава в цілому.

У сучасному міжнародному праві превалює деяка стриманість по відношенню до об’єму міжнародних прав та обов’язків, якими можуть користуватися члени федерації.

Віденська конвенція о праві міжнародних договорів 1969 року виключає, зокрема, можливість самостійного укладання міжнародних договорів суб’єктами федеративної держави.

Треба зазначити, що у всіх випадках головною міжнародною компетенцією, тобто можливістю застосування сили, суб’єкти федерації не володіють.

Навіть у тих випадках, коли суб’єкт федерації володіє визначеними міжнародними повноваженнями, завжди зберігається суттєва різниця між ним і державою у повному розумінні цього слова. У той час як компетенція держави прямо витікає із міжнародного права і їм гарантується, компетенція суб’єктів федерації визначається федеральним конституційним правом і гарантується лише внутрішніми процедурами. Шляхом зміни конституції можна у будь- яку мить та, можливо, проти волі суб’єкта федерації, розширити чи ж звузити або анулювати його міжнародну компетенцію. Тобто, правосуб’єктність членів федерації є фактично похідною від правосуб’єктності федеративної держави. Отже, питання щодо визнання суб’єкта федерації суб’єктом міжнародного права також залишається відкритим.

09

11. Міжнародний договір як джерело міжнародного права.

І, Ст. 2Віденських конвенцій 1969 і 1986 роківміжшшоднвй договірписьмова угода, що регулюється міжнародним публічним правом, укладена між двома або декількома суб’єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви.

Міжнародний договір — це родове поняття, що об’єднує всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, декларація, комюніке, протокол та ін. Чіткого визначення тих або інших найменувань не існує. У теперішній час питання про найменування міжнародних актів стало справою дипломатичної процедури, а не міжнародного права, чинні норми якого зовсім не враховують назви договірних актів. Незалежно від найменування всі договори мають однакову юридичну силу.

П. існує певна міжнародна гшлктка вибору яммадураиня >щцж9лшш> дргр.йркхі

-Договори основоположні акти, що регулюють найбільш важливі сфери міжнародних відносин (політичні, економічні договори). Угоди зазвичай укладають стосовно менш важливих питань, ніж договори.

-Пакт сторони намагаються підкреслити його особливе морально-політичне значення.

-Конвенції для врегулювання певних міжнародних проблем економічного, технічного, юридичного або гуманітарного характеру.

-Статути -> засновують і регулюють діяльність міжнародних міжурядових організацій (Статут Ради Європи, Статут СНД тощо).

-Протоколи додаткові міжнародні угоди, шо змінюють або доповнюють основний міжнародний договір (протоколи до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.).

За загальним правилом міжнародні договори укладаються в письмовій формі. Міжнародні договори в усній формі (так звані джентльменські угоди) є винятковими.

Об’єктом міжнародного договору є відносини між суб’єктами міжнародного права з приводу матеріальних і нематеріальних благ, дій та утримання від них. Фактично об’єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини.

Щ. Класифікація:

-За об’єктами регулювання договори поділяються на політичні, економічні, науково-технічні й ін.

-За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права.

-Міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними.

-Якщо до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі заінтересовані держави, він зветься відкритим. Якщо до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників, це напіввідкритий договір. У закритому договорі беруть участь тільки держави, що його уклали.

-Залежно від того, які органи представляють державу в міжнародних відносинах, розрізняють міждержавні договори (укладаються на вищому рівні та від імені держави), міжурядові (від імені уряду) та міжвідомчі (від імені міністерств і відомств).

-Міжнародні договори можуть бути правомірними та неправомірними. Юридична сила останніх має

бути визнана нікчемною.