75. Екстрадиція в міжнародному праві. Українське законодавство про екстрадицію.

Екстрадиціявидача однією державою ін осіб, яких підозрюють у скоєнні злочину або яких засуджено за скоєння злочину,

У міжнародній практиці розповсюджені міжнародні договори про екстрадицію.

Зазвичай у них вказують:

• правопорушення, скоєння яких є підставою для екстрадиції;

• підстави для відмови в екстрадиції;

• порядок направлення вимоги про екстрадицію;

• документи, які мають супроводжувати вимогу про екстрадицію;

• організаційно-правові засоби забезпечення екстрадиції.

Екстрадиція, як і інша правова допомога, є офіційною діяльністю, яку здійснюють лише спеціально уповноважені органи держави. В Україні такими повнова-женнями наділена Генеральна прокуратура України, ,

У міжнародно-правовій практиці відомі умови, за яких екстрадицію, як правило, не здійснюють. Зазвичай на них вказують в міжнародних договорах. У видачі відмовляють, якщо:

• особа є громадянином держави, від якої вимагають видачі;

• злочин, який скоїла особа, розглядається державою, яка робить запит, як політичний;

• закінчились строки давності;

• правопорушення пов’язане з податками, митними зборами;

• правопорушення є злочином приватного звинувачення:

• правопорушення не є злочином за законом держави, від якої вимагають видачі;

• злочин скоєно на території держави, від якої вимагають видачі;

• за правопорушення не передбачено покарання у вигляді позбавлення волі;

• компетентні органи держави, від якої вимагають видачі, прийняли остаточне рішення не порушувати кримінальної справи або припинити кримінальне переслідування за те ж саме правопорушення.

Після одержання вимоги запитувана Договірна Сторона негайно вживає заходів для взяття під варту особи, видача якої потрібна (за винятком тих випадків, коли видача не може бути здійснена), та негайно повідомляє про це державу, що запитує. Особа, узята під варту для забезпечення екстрадиції, повинна бути звільнена, якщо вимога про її видачу не надійде протягом 1 місяця з дня узяття під варту.

Участь у Конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р. накладає ШШ?

екстрадиції з України будь-якої особи, яка знаходиться під Д ЮРИСДНКШШ. Зокрема, заборонено видавати державам, в яких цю особу може бути засудженно до смертної кари, та державам, де існує практика застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

78. Міжнародне співробітництво в боротьбі з апартеїдом*

Злочинність апартеїду визнана Конвенцією ппо запобігання зл о чин Y__an а оте Тд у та покарання за нього 1973 о.Але з огляду на склад злочину, визначений у Конвенції апартеїд, поза сумнівом, є злочинним відповідно до звичаєвого міжнародного права. Прийняття Конвенції про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього було пов язане з появою держав — Пд-Афр Республіки та Південної Родезії, які проводили політику расової сегрегації, спрямовану на знищ небілого населення цих країн.

Злочин апартеїду-> включає схожу з ним політику і практику расової сегрегації і дискримінації в тому вигляді, в якому вони практикуються в південній частині Африки, означає такі нелюдські акти, вчинені з метою встановлення і підтримання панування однієї расової групи людей над небудь інший расової групою людей і її систематичного гноблення:

1. позбавлення члена або членів расової групи або груп права на життя і свободу особистості;

І) шляхом вбивства членів расової групи або груп;

2. шляком заподіяння членам расової групи або груп серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу і зазіхання на їхню свободу або гідність, або в результаті застосування до них тортур, або жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність поводження і покарання;

3. шляхом довільного арешту і незаконного утримання у в'язницях членів расової групи або груп;

2. навмисне створення для расової групи чи груп таких життєвих умов, які розраховані на її чи їх повне або часткове фізичне знищення;

3. будь-які заходи законодавчого характеру та інші заходи, розраховані на те, щоб перешкодити участі расової групи чи груп у політичному, соціальному, економічному і культурному житті країни, і навмисне ств умов, що перешкодж повному розвиткові такої групи або таких груп, зокрема, шляхом позбавл членів расової групи або груп осн прав людини і свобод, включ право на працю, право на ств визнаних профспілок, право на освіту, право залиш свою країну і поверг в неї, право на громадянство, право на свободу пересув і вибору місця прожив, право на свободу переконань і вільне їх виявлення і право на свободу мирних зборів і асоціацій;

4. будь-які заходи, у тому числі законодавч х-ру, спрямов на поділ населення за расовою ознакою допом ств ізольован резервацій і гетто для членів расової групи або груп, заборона зміш шлюбів між членами різних расових груп, експропріації земельн власності, що належ расової групі або групах або їх членам;

5. експлуатація праці членів расової групи або груп, зокрема використання їх примусової праці;

6. переслідування організацій і осіб шляхом позбавлення їх основних прав і свобод за те, що вони виступають проти апартеїду.

Міжнародної кримінальної відповідальності, незалежно від мотиву, підлягають особи, члени організацій і установ та представники держав, що проживають як на території держави, де відбуваються ці дії, так і в будь-якому іншому державі, де вони:

а Здійснюють, беруть участь у вчиненні, безпосередньо підбурюють або замишляють вчинення актів, зазначених у статті II цієї Конвенції;

Ь) безпосередньо сприяють, заохочують або співпрацюють у вчиненні злочину апартеїду.

Міжнародне право розглядає апартеїд як тяжкий міжнародний злочин проти людяності, який становить серйозну загрозу для міжнародного миру та безпеки (ст. І).

Розгляд справ про скоєння цього злочину підпадає під юрисдикцію міжнародних кримінальних судових органів, на що вказують статті ЦІі V Конвенції.