51. Право єс: джерела та дія у внутрішніх правопорядках держав-членів.

І. Основу правопорядку ЄС складає так зване первинне законодавство: установчі договори (Договір про Європейський Союз, договори створення Європейських співтовариств), договори про внесення змін до установчих договорів, угоди про приєднання до €С нових держав-членів, а також міжнародні договори, укладені між держявамн-членами з питань, що належать до сфери компетенції Союзу та Співтовариств. Переважна більшість норм права ЄС існують у формі правових актів, передбачених у ст. 249 Договору про Європейське співтовар (похідне, вторинне законодавство) регламентів і директив.

• Регламенти — НПА, що мають загальне застосування, є обов’язковими у всіх своїх складових частинах, підлягають прямому застосуванню в усіх дер- жавах-членах. Регламенти не потребують будь- яких заходів з імплементації в національні правопорядки держав-членів.

• Директиви - НПА, що є обов’язковими для держав-членів щодо оезультатів, які мають бути досягнуті. Але держави-члени мають право вільно обирати форму та засоби імплементації директиви у внутрішньодержавні правопорядки.

• Рішення - правові акти індивідуял значення, що є обов’язковими в усіх своїх складових частинах для тих, кому вони адресовані. Це можуть бути як держави-члени, так і юридичні або фізичні особи.

Д^і^пв2,С,С..й£Ші9вд ш.фощцлвшвщ

Міжнародні договори, укладені Співтовариством із питань, які належать до його компетенції, мають

пріоритет над похідним законодавством.

Концепція загальних гтицинпів поява була розроблена Судом Європейських співтовариств для вві Співтоварі ^_1 м

ЇМ <

усунення прогалин у праві Співтовариств. Джерелом загальних принципів права є положення установчих договорів, національного законодавства держав-членів, норми міжнародного права.

Рішення Суду Європейських співтовариств не мають юридично обов’язкової сили прецеденту. Втім правило прецеденту фактично використовується Судом Європейських співтовариств, ін органами ЄС та доктриною.

И. ст. 10 Договору про ЄвшшеЙєьк_ге співтовариство встаяом-гсе: «Держави-члени зобов’язані вжива- ти всі необхідні заходи, як загальні, так і конкретні, щоб забезпечте виконання зобов язань, що випливають із цього договору або з діяльності інститутів Співтовариства. Вони повинні полегшувати досягнення завдань Співтовариства. Вони повинні утримуватися від будь-якого заходу, що може зашкодити досягненню цілей цього договору» *4 стаття стала правовою підставою для розробки Судом Співтовариств двох важливих принципів:

1. Принцип співробітництва (солідарності) -»зобов'язання, зазначені у ст. 10, є обов’язковими для держав-членів незалежно від їхньої інституційної та конституційної структури, а також для всіх гілок влади. *4 принцип був використаний Судом Європейських співтовариств, щоб закріпити обов’язок національних судів забезпечувати юридичний захист прав приватних осіб, набутих ними на підставі норм права Співтовариства, що мають пряму дію

* « л. * ⁴ — ’ --»-членів робити все можливе для досягнення

нями встановив принципі» вепАОвеистів та

щ

"Я

(пріоритету) права Співтовариства -4 за будь-яких умов національне право їред правом Співтовариства, бо «в іншому разі все право Співтовариства не

_ЦРМДИНП(пріоритету) рравал

не може мати пріоритету перед правом С мало б сенсу».

4. Принцип прямої дії права Співтовариства -4 права приватних осіб, встановлені нормами права Співтовариства, що мають пряму дію, можуть захищатися цими особами шляхом подання позовів до націонал судів -4доповненням до принципу прямої дії є інститут відповідальності держав-членів перед приватними особами за порушення права Співтовариства,