1. Поняття міжнародного публічного права* Сутн і харак суч мпп.

1. Міжнародне право— система юридичних норм, що регулюють відносини між державами й ін суб’єктами міжнародного права і створюються шляхом узгодження позицій учасників цих відносин та забезпечуються у разі потреби індивідуальним або колективним примусом.

Об'єкт регулювання* суспільні відносини між акторами (дійовими особами) міжнародної системи виступають суверенні держави, народи, що реалізують право на самовизначення, і міжурядові організації, над якими немає організації політичної влади. Відносини між ними мають не субордикацШнмй, а координаційний характер.

ІХ&ДКЖ МШШРДНРГФ, праед~суверенні Держави, народи, що реалізують право на самовизначення,міжурядові організації (ООН, МОП, ІМО та ш.), державоподібні утворення (раніше — Данциг, Західний Берлін нині — Ватикан). + правозастосовну міжнародну правосуб’єстність маютьіндивіди і неурядові організації (Грінпіс, Міжнародна амністія, Асоціація міжнародного права та ін.). Головними акторами міжнародної системи е суверенні держави, на підставі волевиявлення яких утв вторинні або похідні суб’єкти міжнародного права — міжурядові організації й державоподібні утворення.

• характерна відсутність законодавчого органу 4 порядок створення норм міжнародного права відмінний від процедури створення норм внутрішньодержавного права. Норми міжнародного права створюються шляхом узгодження позицій суа єктів міжнародного права і втілюються в міжнародних договорах або звичаях.

• немає судових і виконавчих органів з функціями, ідентичними тим, що с в будь-якій внутрішньодержавній системі -> порядок функціонування і застосування норм міжнародного права відрізняється від аналогічного порядку внутрішньодержавного права. У міжнародному поаві головними принципами реалізації його норм є добросовісне виконання взятих зобов’язань і факультативна судова юрисдикція,

• міжнародне публічне право, або просто міжнародне право (обидва поняття ідентичні й широко використовуються в юридичній літературі), відрізняється від міжнародного приватного права, яке є комплексним правовим утворенням, що складається з норм внутрішньодержавного права, що регулюють цивільно-правові, трудові Й сімейні відносини з іноземним компонентом.

И. Сучасне міжнародне правоі) деякі юристи-міжнародники вважають, що сучасне міжнародне право бере початок з моменту створення І міжнародної організації політичного характеру — Ліги Націй, тобто з 1919 р. 2) більш об’єктивно реалії розвитку міжнародної системи та її підсистеми — міжнародного права враховує друга версія, прихильники якої пов’язують початок сучасного етапу розвитку міжнародного права зі створенням ООН і вступом в силу Статуту ООН 24 жовтня 1945 р -> ця подія ознаменувалащсісро ДЩф етап р01ШМ1.мкчаР^10Ж«в.а| ,

• має за мету обмежити право держави на ведення війни та перетворити координацію дій суверен­них держав на систему співробітництва та досягнення взаємної вигоди.

• перехід від співіснування держав до співробітництва між ними

• визнання окремого індивіда раніше фіз особу вважали скоріше об’єктом міжнародних правил, ухвалених суверенними державами.

• становлення права міжнародного співтовариства, відмінною рисою якого є підвищена увага до забезпечення інтересів цього співтовариства.

• зміна механізму створення норм загального міжнародного права їх створює міжнародна спільнота, тобто представницька більшість держав. З’явилися зобов’язання, на участь у забезпеченні дотримання яких мають право всі держави.

• удосконалено механізм реалізації норм міжнародного права як на інтернаціональному, так і на національному рівні. Істотно поглибилася взаємодія міжнародного та національного права, без чого неможливе їх функціонування.

• затвердження в міжнародному праві принципу демократії, згідно з яким лише держава, що відповідає загальноприйнятим стандартам демократії, може бути повноправним членом міжнародного співтовариства.

01