35. Відкрите море: межі і міжнародно-правовий режим.

Відкрите море — це частини моря, які не входять ні у виключну (морську) економічну зону, >й в територіальне море або внутрішні води якоі'-небудь держави, ні в архіпелажні води держаан-архіпелагу (Конвенція про відкрите море 1958 р„Конвенція ООН із морського права 1982р).

іішщєрії, щовизначають йогостягує;

географічний — який характеризує відкрите море як частину просторів Світового океану, що не утворюють територію прибережної держави;

політичний — полягає в тому, що відкрите море не знаходиться під суверенітетом жодної з держав, усі держави мають право користуватися на засадах рівності відкритим морем у мирних цілях (свобода мореплавання, польотів наукових досліджень і т.д.),

£Ь 87 Конвенції ООН 1 морського Права 1982р.всі держави, у тому числі й ті, що не мають виходу до моря,маютьсвободу відкритого моря, що включають ряд свобод на певну діяльність у відкритому морі — ддавада:

а) свободу судноплавства;

б) свободу польотів;

в) свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи;

г) свободу рибальства;

д) свободу будувати штучні острови й інші установки, що допускаються міжнародним правом;

є) свободу наукових досліджень.

Відкрите море резервується для мирних цілей. Ніяка держава, у відповідності зі ст.89 Конвенції 1982 р„ не може претендувати на підпорядкування якоїсь частини відкритого моря своєму суверенітету.

Звичайно судно розглядається як частина території держави, у якій воно зареєстровано. Винятки з цього правила, а отже, і зі свободи судноплавства, установлюються міжнародними договорами. Кожна держава самостійно визначає умови надання своєї національності суднам, правила реєстрації суден на її території і права судна плавати під її прапором (ст. 91 Конвенції 1982 р.).

Ні арешт, ні затримка суден не можуть бути зроблені у відкритому морі навіть у якості заходу розслідування по розпорядженню якої-небудь іншої влади, крім влади держави прапора судна. Водночас у влади прибережної держави існує право переслідування по «гарячих слідах». Ця правомоч­ність передбачена ст. 23 Конвенції про відкрите море 1958 р.

ПаКЕМІДШШіЯ Іноземного судна по «гарячих слідах» може бути вжито:

а) якщо компетентні влади прибережної держави мають достатні підстави вважати, що це судно порушило закони і правила цієї держави;

б) переслідування повинне початися тоді, коли іноземне судно або одна з його шлюпок знаходяться у внутрішніх водах, у територіальному морі або в прилеглій зоні держави, що переслідує, і може продовжуватися за межами територіального моря або прилеглої зони тільки за умови, якщо воно не пере­ривається;

в) право переслідування припиняється, як тільки переслідуване судно входить у територіальне море своєї країни або третьої держави; тощо

Право переслідування не може здійснюватися стосовно військових кораблів, деяких інших суден, що перебувають на державній службі (поліцейських, митних).

ЗННІСТЬ, пСДОТирКагІпІ^І Ь /лпикц ііУі^гги і V* ге пигшипшішіуі

юрисдикції, фіскальні привілеї й імунітети, імунітети від повинностей, деякі митні привілеї. Імунітет ВІД цивільної й адмін юрисдикції поширюється на цих осіб під час виконання службових обов язюв,

З, Обслуговуючий персонал 4 звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного ними заробітку. Нарешті, домашні ірацівннки дипломатичного Й адміністративно-технічного персоналу представництва, якщо вони не є громадянами держави перебув чи не проживають у ній постійно, звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного ними заробітку. _ґ

II. Надання службового імунітету означає, що особа, що корист ннм.звільн від карної, цивільної й адміністоатавної і^исдикцІЇ держави перебування у відношенні дій, чинених під час виконання службових обов'язків, Якщо ж правопорушення зроблене не під час виконання службових обов язків, дане особа може бути притягнуте до відповідальності в країні перебування, але тільки "на підставі постанови судової влади, у випадку здійснення тяжких злочинів'

38. Органи зовнішніх зносин держави: поняття і класифікація. Система органів зовнішніх зносин України.

1. Орган зовнішніх зносин держави4 посадова особа, організація, установа, на яку покладене відправлення зовнішніх справ суоєїста міжнародного права в межах установленої компетенції і яке визнано в цій якості міжнародним правом. Компетенція органу зовнішніх зносин визначається внутрішнім правом суб’єкта міжнародного права (держави).

У Органи зовнішніхладсщ дрділшо^я нд:

1. Внутщшньодепжавні органи-»постійно знаходяться на території даної держави визначають основи зовнішньої політики держави, розробляють ЇЇ тактичні і стратегічні цілі і завдання, форм мережу органів зовнішніх зносин держави за кордоном, здійснюють підготовку кадрового складу для цих органів.Правовий стан закріпл в конституції, профільних законах, положеннях про міністерства і відомства, які розробл урядом і підтвердж ним же або главою держави. -> поділ на 2 групи органів:

1. загальної компетенції 4 представляють державу у всіх питаннях зовнішніх зносин, так звані органи політич керівництва (глава держави, парламент, уряд, глава уряду і відомство зовнішніх зносин (частіше усього воно іменується Міністерством закордонних справ), глава відомства зовнішніх зносин).

2. спеціальної компетенції -»представляють державу тільки в одній більш-менш великій галузі її зовнішніх зносин. Звичайно прийнято вважати, що до них належать всі міністерства (крім Міністерства закордонних справ) і центральні відомства_?тому що у відповідності зі своєю профільною компетенцією вони здійснюють визначені зовнішні функції, для чого в них ств відділи (управління) зовнішніх зв'язків.

2. Закордонні органи зовнішніх зносин4 органи держави, які розташовані поза її територією і наділені компетенцією у галузі зовнішньої політики. До закордонних органів зовнішніх зносин належать:

1. постійні органи (дипломатичні представництва: посольства і місії, консульські представництва, торгові представництва, постійні представництва держав при міжнародних організаціях);

2. тимчасові органи (спец комісії або місії, що направл в інші держави для участі в церемоніал заходах, ведення переговорів і внріш ін питань, делегації, що направл для уч в міжн конференц).

{У^о-щіу.тщ«мутшцщьм£ат ».тт.ь!

1. парламент — ВРУ визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики: заслуховує позачергові і щорічні послання ПУ про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошує за поданням Президента України стан війни і укладання миру; схвалює рішення Президента України про використання Збройних Сил України й інших військових формувань у випадку збройної агресії проти України; дає у встановлений законом термін згоду на обов’язковість міжнародних договорів України і денонсацію міжнародних договорів України тощо.

2. голова держави — ПУ 4 є гарантом держсуверенітету, територ цілісності, дотримання КУ (ст. 102 Конституції України); він забезпеч держнезалежність, націонал безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланнями до народу, щорічними і позачерговими посланнями до ВРУ про внутрішнє і зовнішнє становище України; представляє державу в міжнародних зносинах; здійснює керівництво зовнішньополітичн діяльністю держави; веде переговори й укладає міжнародні договори України тощо.

3. уряд — КМУ 4 забезп держсуверенітет і економіч самост України; здійсн внутр і зови політику держави; здійснює заходи із забезпечення обороноздатності і національної безпеки України тощо.

4. відомство іноземних справ — МЗС України 4 практичне здійснення зовнішньої політичної діяльності держави й організація її дипломатичної діяльності

5. міністерства та відомства України -»об’єктивна необхідність здійснення міжнародних контактів з І аналогічними міністерствами і відомствами закордонних держав, із метою більш ефективного вирішення питань, що входять у профільну компетенцію цих органів, за допомогою обміну або сприйняття ] закордонного досвіду або з метою об’єднання зусиль для колективи виріш виникаючих проблем.