Глава 5

є норми спеціальних законів. Трудове законодавство застосовується у випадках, коли нормами спеціальних законів не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі¹.

Така правова позиція викладена у справі за позовом гр. С. до Державної податкової адміністрації України, державної податкової інспекції про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Розглядаючи зазначену справу, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що правовий статус позивача, зокрема підстави припинення служби, врегульовано законами України «Про державну податкову службу в Україні» та «Про державну службу»².

Посилаючись на приписи ч. 1 ст. ЗО Закону України «Про державну службу», суди визначили, що підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто встановленими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, передбаченими у цій нормі³.

Позивача звільнено з публічної служби за загальними правилами, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Переглядаючи рішення судів у касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України, серед іншого, зазначив, що у зв’язку із застосуванням норми трудового законодавства (така можливість прямо передбачена у спеціальному законі) суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у такому випадку відповідач повинен дотримати гарантії, визначені ч. З ст. 40 Кодексу законів про працю України, якою встановлено недопустимість звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. Оскільки гр. С. звільнений у період тимчасової непрацездатності, то захист його права на публічну службу шляхом поновлення на попередній роботі визнано судами законним та обґрунтованим⁴.

Публічна служба це правовідносини між фізичною особою і державою в особі її уповноважених суб’єктів публічної адміністрації, котрі (правовідносини) виникають у зв’язку з потребою безпосереднього виконання завдань і функцій держави й регулюються винятково законодавством про публічну службу.

Довідка Вищого адміністративного суду України про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, п проходження, звільнення з публічної служби [Електронний м- сурс]. — Режим доступу : Ьпр://уа8и.§оу.иа/иа/£епега1І2аііоп соигіргасіісе Ьіті? т-шіЬ 1ісаІюп8&_і=гес&і<і=1149. ~ - ^ри"

² Там само.

³ Там само.

⁴ Там само.

Визнаючи державу носієм публічних прав та обов язків, зважаючи па теорію її юридичної особистості, не можна не враховувати, що в дійсності права й обов’язки держави здійснюються численними посадовими особами й установами (читай — суб’єктами публічної адміністрації) з

найрізноманітнішою компетенцією¹.

Будь-яка держава, писав А. І. Єлістратов, діє не через якийсь один орган, а через їх множину. Між ними послідовно розподілені державні функції, утворюючи для кожного органу його компетенцію. Ця компетенція завжди є об’єктивним правом; держава може унормовувати об’єктивним правом свої органи, тоді як суб’єктивне право на здійснення компетенції належить лише державі. Таким чином, виправданим видається висновок, що держава може втілювати в своїх органах певні, взаємно розмежовані прояви свого буття. Для держави окремі волевиявлення її органів лишаються такими внутрішніми явищами її особистості, які мають обумовлювати ухвалення вольового акту. Такі акти, інші види діяльності, призначені для здійснення публічних функцій, послідовно розподіляються між чітко визначеними групами посадових осіб державних органів. Як суб’єкт публічних обов’язків і прав державний орган повністю проявляється у посадових особах, сукупність, яких й утворює цей орган .

2. Види публічної служби

До адміністративно-правових відносин вступають (залучаються) численні, різноманітні за організаційно-правовою формою, статусом і завданнями, суб’єкти публічної адміністрації, які здійснюють свої повноваження у найрізноманітніших сферах суспільно-державного життя.

Виходячи із зазначеного підзаконна діяльність суб єктів публічної адміністрації, безпосередньо пов’язана з виконанням їх завдань і функцій публічна служба — характеризується множинністю її видів. Від

повідно, множинність видів публічної служби обумовлює численні види публічних службовців.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ч. 1 ст. З КАС України).

¹ Елистратов А. И. Основньїе начала административного права / А. И. Елистратов ; ■оуп. слово доктора юрид. наук В. В. Коноплева. — Симферополь : Оригинал М. ; Крммский юрид. ин-т Харьк. над. ун-та внутр. дел, 2007. — С. 164 (Серия «Классика мит итуционного и административного права», с. 164.

Гам само. — С. 166—168, 173.