залученням до цього процесу приватних осіб. У разі порушення посадовими чи службовими особами вимог правових актів, що потягло заподіяння громадянину шкоди, останній може ставити питання про відшкодування за рахунок державного чи місцевого бюджету завданих йому збитків, спираючись на адміністративне право, норми якого конкретизують наведені вище положення Конституції України.

Практично це означає, що адміністративно-правовий режим взаємовідносин суб’єктів публічної адміністрації та приватних осіб має виходити зі статусу особи як такого суб’єкта, перед яким публічна влада відповідальна за свою діяльність, і ґрунтуватися на беззаперечному визнанні пріоритету прав людини, її законних інтересів, правомірності її вимог і очікувань від діяльності органів публічної влади, їх посадових і службових осіб¹.

Таким чином, мета адміністративного права полягає у створенні правових умов для гарантування органами публічної влади, насамперед суб’єктами публічної адміністрації, прав і свобод людини і громадянина, реалізація яких відбувається у сфері публічного управління.

Доволі слушно з приводу мети адміністративного права у 1917 р. висловився професор А. І. Єлістратов, зазначивши, що адміністративне право огороджує особистість від надмірного, несумісного з умовами її вільного розвитку, державного вторгнення². Думається, що цитоване пов- пою мірою є актуальним і сьогодні.

3. Завдання адміністративного права

Завдання адміністративного права визначають напрямки, у межах яких досягається його мета.

З огляду на сформульовану мету адміністративного права, його завдання полягають у:

• конкретизації прав і свобод приватних осіб, які можуть бути реа- іізовані у сфері публічного управління (реалізація конституційної формули «утвердження прав і свобод людини»);

• формуванні досконалих механізмів реалізації прав та свобод лютий і громадянина у сфері публічного управління (реалізація конституційної формули «забезпечення прав і свобод людини»);

І Ірава громадян у сфері виконавчої влади : адміністративно-правове забезпеченії реалізації та захисту / [В. Б. Авер’янов, М. А. Бояринцева, І. А. Кресіна та ін.] ; за п рол. В. Б. Авер’янова. — К. : Наукова думка, 2007, — С. 148.

і листратовА. И. Основньїе начала административного права/А. И. Елистра- і <н М„ 1917, — С. 129.

70

• уніфікації та закріпленні на законодавчому рівні процедур прийняття правових актів суб’єктами публічної адміністрації;

• оптимізації механізмів контролю інституцій громадянського суспільства за діяльністю суб’єктів публічної адміністрації;

• удосконаленні інституту юридичної відповідальності суб’єктів публічної адміністрації.

Необхідно відзначити, що перелік завдань, які вирішуються за нормами адміністративного права, не є незмінним, а залежить від розвитку українського законодавства, покращення функціонування органів публічної влади, підвищення рівня правосвідомості населення країни.

3. Система адміністративного права

Адміністративне право являє собою надзвичайно об’ємне за змістом правове утворення. Як наслідок, це ускладнює його розуміння та вивчення, оскільки і студент, і практикуючий юрист змушені відшукувати необхідну їм норму чи положення серед тисяч правових актів, у зв’язку з чим виникає необхідність «розкладання» адміністративного права на певні елементи, сукупність яких, власне, і утворює систему адміністративного права.

На думку представників науки теорії права, система будь-якої галузі права утворюється з таких елементів: норми права, інституту права, підгалузі права. Не є, в даному аспекті, винятком і адміністративне право.

Треба зазначити, що виокремлення у межах системи права таких елементів, як інститут, підгалузь і галузь права, є вельми умовним, оскільки у правовій науці до сьогодні не визначено чітких критеріїв розмежування понять інституту, підгалузі чи галузі права. Як критерій для розмежування цих понять використовується категорія обсяг правового регулювання. Тобто, якщо сукупність норм регулює невелике коло однорідних суспільних відносин, то вона (сукупність) утворює інститут права. Якщо така сукупність є більшою, то йдеться вже про підгалузь права. Однак, очевидно, що цей критерій (обсяг правового регулювання) є досить відносним понятгям, яке не дає відповіді на головне запитання: якою ж у кількісному вимірі має бути сукупність правових норм, щоб її можна було назвати, скажімо, підгалуззю права? Викладене рівною мірою стосується як інституту права, так і галузі права.

Основними елементами системи адміністративного права є:

• норма адміністративного права — писане чи неписане правило поведінки, яким керуються суб’єкти адміністративно-правових відносин;

• інститут адміністративного права — сукупність норм адміністративного права, яка регулює однорідні або близькі групи суспільних відносин (наприклад інститут дисциплінарної відповідальності державних службовців або інститут примусового виконання адміністративних актів);

• підгалузь адміністративного прав — сукупність інститутів і норм адміністративного права, пов’язаних спільною метою юридичного регулювання (наприклад, службове право є підгалуззю Особливого адміністративного права. Його мета полягає у визначенні юридичного статусу державних службовців і порядку його реалізації).

Адміністративне право регулює надзвичайно різнопланові суспільні відносини, що, відповідно, наводить на думку, що всі норми адміністративного права є різними. Цей висновок є правильним лише частково. Дійсно, більшість норм адміністративного права та утворені ними сукупності (інститути, підгалузі) є доволі специфічними як за своїм змістом, так і за покладеними на них завданнями. Така специфіка обумовлена насамперед особливостями відповідних суспільних відносин, які вони регулюють.

Приклад

Наочною є різниця у сутності та змісті суспільних відносин, які виникають у сфері публічного управління вищою освітою та публічного управління у галузі господарювання. Відповідно, різними будуть і норми адміністративного права, на підставі яких здійснюється публічне управління у названих вище сферах.

Викладене не виключає існування і, так званих, загальних норм адміністративного права, тобто таких, які можуть бути застосовані у будь- якій сфері діяльності публічної адміністрації.

Приклад

Норми адміністративного права, які встановлюють вимоги щодо адміністративного акта, є загальними для будь-якої сфери чи напрямку діяльності публічної адміністрації. Вони рівною мірою мають дотримуватися незалежно від змісту того або іншого адміністративного акта.

Таким чином, усю сукупність норм адміністративного права можна поділити на загальні норми адміністративного права та особливі норми адміністративного права. Названі групи норм адміністративного права утворюють відповідно Загальне адміністративне право та Особливе адміністративне право'. ¹

¹ Докладніше про систему адміністративного права див. : Мельник Р. С. Система адміністративного права України : монографія / Р. С. Мельник. — X. : Вид-во Харківського нац. ун-ту внутрішніх справ, 2010.