"бов'язана місцева державна адміністрація сплатити повну вартість шари- ■ оцих ручок. Лише після цього можна визначити, йдеться про публічно-право- "і (адміністративні) чи приватноправові приписи (другий етап). Уданому ви- іадку Цивільний кодекс України зобов'язує місцеву державну адміністрацію, ик.і є суб'єктом публічної адміністрації, сплатити вартість шарикових ручок, (гадані статті Цивільного кодексу України, у даному та подібних випадках, покладають обов'язки рівною мірою на всіх учасників правовідносин, а не лише на суб'єкта публічної адміністрації. З огляду на це, статті 655, 691, 692 Цивільного кодексу України за своєю правовою природою є приватноправовими. Отже, у даному разі йдеться про приватноправовий спір.

У випадку з бібліотекою об'єктом правового спору є норма, закріплена у ст. 8 Правил користування бібліотекою (перший етап). Відповідно до цих Правил усі мешканці міста X. мають право відвідувати бібліотеку, відтак, право вимагати доступу до бібліотеки. Отже, Правила користування бібліотекою уповноважують громадян. З іншого боку, названі Правила покладають відповідні зобов'язання на суб'єкта публічної адміністрації — місцеву раду, яка є власником бібліотеки. Вимога про допуск до бібліотеки спрямована до місцевої ради. Таким чином, ст. 8 Правил користування бібліотекою містить публічно- правовий припис (другий етап). Виходячи з викладеного, йдеться про публічно-правовий (адміністративний) спір.

3. Двоступенева теорія

У зазначеній теорії відправними є два основні положення:

• публічна адміністрація може виконувати покладені на неї обов’язки також і у приватноправовій формі;

• публічна адміністрація може втілювати у життя публічно-правові рішення за допомогою приватноправових дій, що спираються на положення цивільного права.

З другого з положень випливає висновок про існування правовідносин, в яких мають місце як публічно-правові (адміністративні), так і приватноправові елементи. Саме для таких випадків і розроблена дана теорія.

Двоступенева теорія розмежовує певні правовідносини залежно від рівнів прийняття рішення:

• перший рівень (відповідає на питання, яке містить слово «якщо»): рішення суб’єкта публічної адміністрації, якщо він діє, є публічно-правовим;

• другий рівень (відповідає на питання «як»): вид і спосіб дії публічної адміністрації можуть бути публічно-правовими (адміністративними) і приватноправовими.

Разом з цим, треба брати до уваги, що наявність вказаної теорії не є свідченням того, що в усіх правовідносинах може бути виділено два рів

Глава 2

ні. Ця теорія не свідчить також і про те, що в усіх дворівневих правовідносинах другий рівень завжди є приватноправовим (це лише можливість). Крім цього, на підставі зазначеної теорії не в усіх випадках можна розмежувати публічне (адміністративне) та приватне право.

Дворівнева теорія застосовується переважно у двох сферах: надання субвенцій (субсидій, дотацій) та у сфері користування публічними установами (об’єктами).

а) надання субвенцій (субсидій, дотацій)

Правова природа відносин, які виникають при наданні суб’єктом публічної адміністрації субвенцій (субсидій, дотацій), є доволі складною. У зв’язку з цим, принциповим є визначення природи цих відносин публічно-правовою (адміністративною) або приватноправною? Таке визначення зумовлює спосіб судового захисту (цивільний позов або адміністративний позов) порушених у цій сфері прав.

Перед тим, як перейти до такого визначення, необхідно наголосити на необхідності розмежування існуючих видів субвенцій (субсидій, дотацій). Насамперед треба розрізняти безповоротні виплати і поворотні виплати.

Безповоротні виплати

Безповоротні виплати завжди надаються публічною адміністрацією у публічно-правовому (адміністративному) порядку. Це відбувається або через односторонній адміністративний акт, або через адміністративний договір, який укладається між публічною адміністрацією та отримувачем виплати. Отже, надання виплати здійснюється на підставі адміністративного акта або адміністративного договору, за якими настає безпосередньо їх сплата.

Сплата являє собою лише реалізацію (надання) виплати, інакше кажучи, вона (сплата) є публічно-правовою (адміністративною) дією публічної адміністрації. Викладене у рівній мірі стосується також і тих випадків, коли сплата за дорученням публічної адміністрації здійснюється приватним банком. Приватний банк, у даному разі, є лише засобом платежу, який використовується публічною адміністрацією.

З огляду на викладене, позов приватної особи у сфері надання безповоротної виплати, пов’язаний з вимогою про прийняття адміністративного акта або укладання адміністративного договору, має бути поданий до адміністративного суду. У рівній мірі це стосується і випадків, коли рішення про надання виплати прийнято, проте не реалізується. Вимога про сплату безповоротної виплати є за своєю природою публічно-правовою (адміністративною), а раз так, то має бути розглянута у порядку адміністративного судочинства.

Поворотні виплати (позики)

І Іринципово іншою є ситуація, яка складається навколо надання публічною адміністрацією поворотних виплат (позик). У такому разі виникає необхідність розмежування двох рівнів правовідносин.

На першому рівні вирішується питання, чи буде надана виплата, яка запрошуєгься. Рішення про надання або ненадання виплати являє со- оою адміністративний акт. Відносини, які виникають у даному випадку, можна назвати базовими.

На другому рівні, з дотриманням вимог Цивільного кодексу України, відбувається укладення приватноправового договору позики між

публічною адміністрацією та приватною особою або між приватним банком, уповноваженим публічною адміністрацією на укладення такого договору, і приватною особою. Таким чином, на другому рівні йдеться про процедуру надання займу та и реалізацію. Ці відносини можуть бути названі відносинами реалізації. Виходячи з викладеного вище, відносини другого рівня завжди мають приватноправову природу.

Отже, спір щодо надання (ненадання) поворотної виплати (займу) є публічно-правовим (адміністративним), і відповідно до положень ч. 1 ст. 17 КАС України він підсудний адміністративному суду. Спір, який стосується другого рівня (сплата займу), являє собою приватноправову суперечку, розгляд якої має здійснюватися у порядку цивільного судочинства.

б) користування публічними установами (об’єктами)

₅ Д° категорії публічних установ (об’єктів) відносяться установи (об єкти), які обслуговуються органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади у публічних інтересах і користування якими здійснюється на підставі відповідного титулу (положення про установу, розпорядження, практики, що склалася, тощо).

Прикладами публічної установи (об’єкта) є: басейн, музей, бібліотека. іитячий садок, міський парк, кладовище, водопостачальне підприємство тощо.

1 Іри користуванні публічними установами (об’єктами), а також у межах правових спорів, які виникають між органом місцевого самоврядування (оріаном виконавчої влади) і громадянином, необхідно розрізняти два за шачені нижче рівні.

Пі | > 111 її й рівень стосується допуску громадян до користування публічними установами (об’єктами). Питання про існування взагалі права на корін і \ вашої публічною установою (об’єктом) завжди вирішується відпою то ю норм публічного (адміністративного) права, які зосереджені в нормативних актах (положеннях), що гарантують (надають) приватним особам право доступу до публічних установ (об’єктів).

5-14 ч