Глав

• сприяючі (позитивні). На противагу першим, сприяючі адміністра-] тивні акти надають чи підтверджують право чи юридично значущу пере^ вагу, наприклад, надання дозволу на будівництво...»¹. К

Остання класифікація особливо важлива для правового регулюванні процедури прийняття адміністративних актів.

Забезпечення права особи на неупереджений і справедливий розгляд І її справи суб єктом публічної адміністрації протягом розумного часу ] є європейськими стандартами належного урядування. Саме тому про-1 цедура прийняття адміністративних актів є однією з найважливіших час- ] тин адміністративного права. Україна наразі залишається однією з неба- 1 гатьох країн Європи, яка не має закону про загальну адміністративну ] процедуру. Наявне нормативне регулювання є фрагментарним і часто — І підзаконним. Хоча чинне законодавство містить низку принципів і норм, І які роблять можливим прийняття раціональних і менш конфліктних адміністративних актів, аніж це має місце в поточній адміністративній ] практиці.

У вітчизняній адміністративно-правовій науці прийняття адміністративних І актів донедавна переважно розглядалося у структурі так званого адміністра- тивного процесу в широкому сенсі. Слід, однак, погодитися з думкою профе- І сора В. Б. Авер'янова, що «найбільш прийнятним варіантом застосування дефі- І ніції «адміністративний процес» було б поширення її винятково на сферу адмі- І ністративноі юстиції»². Саме такий підхід обрано українським законодавцем ] у Кодексі адміністративного судочинства України³.

Діяльність суб'єктів публічної адміністрації, зокрема прийняття адміністра- І тивних актів, некоректно вважати адміністративним процесом через невідпо- 1 відність загальній теорії права (адже категорія «процес» характерна насампе- і ред для означення судової діяльності і сфер, у яких судовий розгляд є ГОЛОВ-' І ною стадією), історичному розвитку права загалом і, адміністративного зокрема І (адже виникнення адміністративного процесу прямо пов'язане з виникненням; 1 адміністративної юстиції), а також через відмінності у меті та характері діяль- я

Пінкермаєр X. Адміністративний акт / X. Пінкермаєр // Матер. семінару «Стан І та перспективи розвитку адміністративного права: законодавство, наука, освіта». — і Львів, 2001. За джерелом : Школик А. М. Порівняльне адміністративне право : навч. ¹ посіб. для юрид. ф-тів та ф-тів міжнар. відносин. — Львів : ЗУКЦ, 2007. — С. 109.

Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. — К.: Факт, 2003. — С. 42—43.

³ Пункт 5 ст. З КАС України.

3. Порядок (процедура) прийняття адміністративних актів

ності публічної адміністрації та адміністративного судочинства (спрямованості, статусі учасників, принципах тощо).

У праві більшості країн Європи для позначення порядку діяльності публічної адміністрації, зокрема щодо прийняття адміністративних актів, використовується категорія «адміністративна процедура».

Адміністративна процедура — це офіційно встановлений порядок розгляду та вирішення суб’єктом публічної адміністрації адміністративних справ, спрямований на прийняття адміністративного акта або укладення адміністративного договору¹.

При цьому під адміністративною процедурою розуміється загальний порядок розгляду та вирішення адміністративних справ (модель провадження), а провадження — це вже власне розгляд та вирішення окремої справи, тобто конкретна активна діяльність суб’єкта публічної адміністрації.

Перші систематизовані адміністративно-процедурні законодавчі акти були прийняті в Австрії (1925 р.), Польщі і Чехословаччині (1928 р.), Югославії (1930 р.). Друга хвиля прийняття загальних законів про адміністративну процедуру почалася з середини XX ст. Так, у С1ІІА Закон про адміністративну процедуру прийнято у 1946 р., в Угорщині — у 1957 р., в Іспанії — у 1958 р. Нові редакції законодавчих актів у цій сфері були ухвалені в Югославії (1956 р.) та Польщі (1960 р.). І нарешті, третя хвиля кодифікаційних робіт, яка триває і досі, відзначилася прийняттям адміністративно-процедурних законів у ФРН (1976 р.), Болгарії (1979 р., нова редакція - 2006 р.), Польщі (нова редакція — 1980 р.), Данії (1985 р.), Італії (1990 р.), Австрії (нова редакція - 1991 р.), Португалії (1991 р.), Нідерландах (1992 р., з наступними доповненнями), Японії (1994 р.), Греції (1999 р.) тощо. На теренах колишнього СРСР багато країн також прийняли загальні закони про адміністративну процедуру. Крім країн Прибалтики (Закон Естонської Республіки про адміністративну процедуру від б червня 2001 р.; Адміністративно-процесуальний закон Латвії від 25 жовтня 2001 р.), серед лідерів - Грузія (Загальний адміністративний кодекс від 25 червня 1999 р.) та Вірменія (Закон про основи адміністративної діяльності та адміністративне провадження від 18 лютого 2004 р.).

Краще зрозуміти порядок прийняття адміністративних актів дозволяє поділ адміністративної процедури на стадії. Хоча цей поділ є вельми умовним, адже, на відміну від судових процесів, у яких стадії чітко розмежовуються процесуальними рішеннями, у сфері, що розглядається, таких формальностей практично не існує.

¹ Проблематика адміністративних договорів розглядається в іншій главі підруч

ника.

Глава 7

1. Стадії адміністративної процедури прийняття адміністративних актів

У процедурі прийняття адміністративних актів можна виділити такі стадії:

• ініціювання та відкриття провадження;

• підготовка справи до розгляду та вирішення;

• розгляд і вирішення справи/прийняття адміністративного акта;

• оскарження адміністративного акта (факультативна стадія).

Стадія ініціювання та відкриття провадження характеризується

обов язком суб єкта публічної адміністрації, наприклад, у заявному провадженні, перевірити дотримання вимог до форми заяви, правильність визначення компетентного органу, правосуб’єктність особи у правовідносинах тощо.

Саме на цій стадії є різниця в ініціюванні адміністративного провадження особою (заявне провадження) або суб’єктом публічної адміністрації (втручальне провадження). Заявне провадження, як правило, не може розпочинатися без звернення особи. «Втручальне» провадження починається за ініціативою суб’єкта публічної адміністрації (у законодавстві деяких країн називається «за належністю» (у Польщі) або «за службовим обов’язком» (у ФРН). Увага до «втручальних» проваджень має особливу цінність для захисту прав і законних інтересів приватної особи, адже прийняте рішення може бути несподіванкою для особи, до того ж не завжди приємною. Одними з підвидів втручальних проваджень можна вважати різного роду інспекційну діяльність суб’єктів публічної адміністрації, а також справи про адміністративні правопорушення.

Важливо зазначити, що початок провадження необов’язково має фіксуватися у певній формі (наприклад шляхом прийняття відповідного процедурного рішення). Початком провадження вважаються навіть певні дії щодо особи (наприклад зупинення транспортного засобу працівником ДАІ).

На стадії підготовки справи до розгляду та вирішення розглядаються питання про необхідність витребування документів та інформації у інших органів, про проведення експертиз тощо. Саме на цій стадії треба визначити коло адресатів та заінтересованих осіб, повідомити їх про початок провадження та про право участі у ньому.

Розгляд і вирішення справи (прийняття адміністративного акта) передбачає з'ясування всіх важливих обставин справи та вирішення справи по суті. На цій стадії може проводитися заслуховування учасників, відбувається прийняття та оформлення адміністративного акта, включно