• вказівка на загальні правила користування установою (об’єктом), визначені у цивільному законодавстві;

• стягнення плати за користування, яка не надходить безпосередньо

до бюджету;

• вказівка на захист порушених права у порядку цивільного судочинства.

3. Сутність і призначення адміністративного права

1. Визначення адміністративного права

Нині у літературі сформульовано чималу кількість визначень адміністративного права, проте вони не повного мірою охоплюють зміст даної категорії. Це можна пояснити лише складним характером адміністративного права. З огляду на це, до його тлумачення ми пропонуємо підійти не з позиції пошуку його «ідеального» визначення, а через виокремлення груп суспільних відносин, які підпадають під його регулятивний вплив.

Як уже зазначено вище, адміністративне право являє собою галузь права, нерозривно пов’язану з інститутами публічної влади, публічного інтересу та публічного управління. Інакше кажучи, адміністративне право існує у межах названих категорій. Відповідно, за межами публічної влади, публічного інтересу та публічного управління адміністративного права бути не може.

Таким чином, можна дійти висновку, що адміністративне право регулює:

• суспільні відносини, які виникають у зв язку із забезпеченням суб’єктами публічної влади, насамперед публічною адміністрацією, прав і свобод людини та громадянина¹;

• суспільні відносини у сфері публічного управління об єкгами державної та комунальної власності;

• суспільні відносини, які мають місце у внутрішньоорганізаційній пильності органів публічної влади;

• суспільні відносини у сфері взаємодії органів публічної влади з інституціями громадянського суспільства.

¹ Разом з цим, необхідно пам’ятати, що порядок забезпечення суб’єктами публічної адміністрації окремих прав людини регламентується нормами інших галузей пуб- ,_ичного права. Наприклад, нормами кримінально-процесуального права регулюється нм іьність органів внутрішніх справ України. Інакше кажучи, функціонування суб’єктів о іічної адміністрації може регулюватися як нормами адміністративного права, так нормами інших галузей публічного права.

Глава 2

2. Мета адміністративного права

Мета адміністративного права, на відміну від інших галузей українського права, формується під дією значної кількості чинників, зокрема: форми державного правління, форми державного устрою, стану розвитку демократії, політичної ситуації, яка складається у суспільстві, тощо. Таким чином, мета, а з нею і пріоритети адміністративного права у регулюванні суспільних відносин, можуть час від часу змінюватися.

Нині Україна перебуває на стадії стабілізації демократичних процесів, які мають забезпечити становлення її як соціальної та правової держави, в якій визнається принцип верховенства права та гарантуються всі без винятку основоположні права та свободи громадян. Частина зазначених завдань виконується на основі адміністративного права і його норм. У даному випадку йдеться про таке.

У Конституції України зафіксовано чимало положень, які закладають мету (ідеологію) вітчизняного адміністративного права, зокрема:

• Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3);

• Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6);

• Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19);

• Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 38);

• Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

Аналіз наведених конституційних норм дозволяє дійти висновку, що держава основним обов’язком органів державної влади та місцевого самоврядування визнає утвердження та забезпечення прав і свобод громадян. Зазначене завдання, будучи для вказаних органів пріоритетним, має здійснюватися у точній відповідності до чинного законодавства із