Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість»¹.

При вирішенні питання про недійсність адміністративного договору приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. З ст. 48 БК України застосовуються в їх системному зв’язку як загальні вимоги щодо законності адміністративного договору.

За буквальним змістом норми, закріпленої у ч. З ст. 48 БК України, договори, укладені суб’єктом публічної адміністрації з перевищенням наданих йому повноважень чи за відсутності необхідних бюджетних асигнувань, є недійсними за законом (нікчемними), і не потребується додаткового рішення суду про встановлення даного факту.

Іншою вимогою публічної спрямованості, порушення якої може маги наслідком визнання адміністративного договору недійсним, є належність сфери його укладення. За загальним правилом, адміністративний договір може укладатися винятково у сферах, встановлених актами адміністративного законодавства, чим забезпечується ієрархічний, юридичний, функціональний зв’язок між різними інструментами правового регулювання адміністративних правовідносин.

Порушення вказаного правила тягне недійсність адміністративного договору не лише через пряму вказівку про необхідність врегулювання конкретних правовідносин законом, а і внаслідок прямої заборони використання договірної форми при реалізації конкретних управлінських функцій.

4. Спеціальні вимоги до адміністративного договору

Поряд із загальними (адміністративно-правовими) вимогами, законодавством України закріплена низка спеціальних вимог до адміністративного договору, порушення яких має наслідком його недійсність або дає підстави для такого визнання за рішенням суду. Як правило, недійсність адміністративного договору за спеціальними підставами виникає в результаті порушення його сторонами вимог щодо змісту договору, зокрема через відсутність істотних умов, необхідних для договорів даного виду, порушення процедури встановлення адміністративно-договірних правовідносин (укладення договору без проведення аукціону, конкурсних торгів, встановлення додаткових вимог до іншої сторони, порушен

¹ Голос України. — 2010. — № 143.

20-14-937

Глава

ня строків укладення договору, недотримання вимог стосовно держави реєстрації угоди тощо).

Прикладом спеціальних норм, якими визначаються юридичні підстави визнання протиправності адміністративного договору виступають приписи ст. 42 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 1 червнй 2010 р. № 2286-ї/І, у редакції Закону України від 10 квітня 2014 р., відповідне до яких «Договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону, а також у разі його укладення з порушенням строків, передбачених абзацами третім, четвертим частини другої статті 31, абзацом четвертим частини п'ятої статті 36 та абзацом другим частини третьої статті 39 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону»^{* 1}.

Подібно до інших норм даної групи, положення ст. 42 Закону України «Про здійснення державних закупівель» розраховано на конкретний адміністративний договір і не застосовується за аналогією закону щодо решти договорів публічної спрямованості.

Запроваджуючи до юридичного поля спеціальні норми про недійсність адміністративного договору, законодавець тим самим визначив найбільш суттєві порушення, несумісні з наданням договору юридичної сили, встановив спеціальні наслідки його недійсності, чим забезпечив правовий зв’язок імперативних вимог закону та результатів їх недотримання.

Значну групу норм, якими визначаються вимоги стосовно законності договору, є так звані позагалузеві (універсальні) вимоги, порушення яких дає підстави для визнання договору недійсним, містить ЦК України.

Відмінність згаданої групи вимог щодо законності договору від вимог публічної спрямованості полягає у формі законодавчого закріплення та сферах їх застосування.

Вимоги публічної спрямованості поширюються на всі юридичні засоби регулювання адміністративних правовідносин, а загальні положення ЦК України про договори і правочини — на будь-які види договірних зобов язань незалежно від їх галузевої належності, сфери виникнення, сторін договору, способів його укладення.

Згідно із статтями 4, 10 і 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України,

¹ [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Ьйр://₂акоп1.га<іа.яоу.иа/сві-ЬіпЛа\У8/

і л о О